Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Дуже прихильно до масонів спочатку поставилася Катерина II, яка оголосила себе вольтер'янкою (закупленій у Вольтера бібліотеці відвели великий зал у Зимовому палаці, а сам вчений одержав доручення написати історію Росії), її другом і вчителем був масон Дідро. Імператриця не заважала своєму спадкоємцю Павлу насаджувати масонські ложі в Росії. Однак після «пугачовщини» ставлення Катерини до масонів почало змінюватися. У деяких історичних джерелах стверджується, що цариця розлютилася на російських масонів (Новикова та ів.), злякавшись Великої Французької революції (як з'ясувалося, саме масони були її ідеологами).
Можливо, це й так, але не зовсім. Все почалося раніше, з Пугачова. Омелян Пугачов — постать дуже загадкова. Я впевнений: досліджуючи цю особистість, і все, що з нею пов'язане, можна вийти на досить цікаві сюжети російської історії. Наприклад, такий факт: О. Пушкін, відклавши усі справи, береться за величезну роботу — написання «Історії пугачовського бунту», причому на прохання (а не просто з дозволу, як пишуть) імператора, який особисто переглядає кожну написану сторінку. Відповідні вказівки Пушкіну надходили також від Третього відділення. Чому раптом? Навіщо?
Вже говорилось, після повстання декабристів почалася активна боротьба з масонами (страти і заслання до Сибіру виявилися недостатніми). Треба було витруїти ідеї масонів із свідомості російської еліти, ідеологічно зміцнити вердикт царя про заборону масонського руху.
Тема Пугачова, до того ж розкрита знаменитим поетом, виявилася б якраз доречною. Справа в тому, що виходець із верхівки донського козацтва О. Пугачов — особистість непересічна. Він пройшов Європу (в період Семирічної війни), одержав посвячення в ордені «Великий Схід Франції» — провідній ложі континентальної Європи. Пугачов також відігравав помітну роль у середовищі польських та українських масонів — як провідник ідей «Великого Сходу», особливо серед нижчих (козацьких) шляхетних прошарків.
«Масони Західної і Центральної Європи, — зазначає В. Ємельянов, — знали про Пугачова значно більше, ніж самі російські люди. Задумане західними масонами поголовне знищення національно мислячої еліти російського суспільства руками Пугачова, кінець якому поклали І. І. Міхельсон і О. В. Суворов, було втілене у Франції, де «гуманіст» з «Великого Сходу» лікар Гільйотин забезпечив озвірілу масонську зграю вбивць своїм «великим винаходом» [Емельянов В. Десионизация. — С 138–139]. У цьому досить категоричному судженні є лише частка правди, але вона все-таки є. Вісімнадцятирічний період життя Пугачова (перед «селянською війною») оповитий таємницею. Відомо лише, що він перебував у складі російських військ у Польщі, Пруссії (до 1762 p.). Потім «ледве простежується його слабкий слід» (вираз О. Пушкіна) у Франції, Польщі, Правобережній Україні, на Дону, Кубані і, нарешті, серед яїцького козацтва. Пушкін також робить припущення, що пугачовщина сягає своїм корінням у російсько-польські справи.
Насправді ж пугачовщина готувалася як четверта козацька війна проти Московської держави (перша — під керівництвом Болотникова, друга — Сагайдачного, третя — Виговського). За відомим уже сценарієм: воскресає убитий напередодні цар чи з являється законний спадкоємець престолу, обіцяє свободу кріпакам, «милує» опальну частину верхівки суспільства і захоплює владу в Росії. Ставка, як і раніше, робилася на козацьку Україну (всі самозванці Росії були з України).
Та в Україні справа Пугачова «не вийшла» (а хотілося все це почати в середині 60-х років, незабаром після вступу на престол «німкені Катерини»). Через війни Росії з Туреччиною і Пруссією, поділ Польщі тут дислокувався величезний контингент військ; українські і донські козаки також були мобілізовані. Довелося податися на Урал, де Пугачов не мав зовнішньої підтримки.
Уряд Росії, звичайно, знав про масонське підґрунтя пугачовщини. Недаремно пізніше Катерина II порівнювала масона Радищева з Пугачовим. І допити останнього велися таємно. О. Пушкіну цар довірив архіви Таємної канцелярії. Але поет не встиг (а можливо, йому завадили — адже існує версія про причетність масонів до загибелі О. Пушкіна) підготувати працю, яка, за задумом згори, мала б виправдати заплановану хвилю переслідувань російських масонів.