Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Тіла загиблих росіян доправляли в Росію для поховання або, як стверджували деякі джерела, утилізували на Донбасі за допомогою пересувних установок, уживаних для спалення сміття та решток бродячих собак. В Україну було навіть завезено чотири пересувних крематорії. Російських десантників відряджали для «вчинення злочинів на території сусідньої країни», проте їхні свідоцтва про смерть цілковито неправдиві. У них писали: «Помер унаслідок вибуху газу, інфаркту або інсульту. Місце смерті залишалося порожнім», — розповідав Лев Шлосбєрґ, правозахисник і депутат псковського обласного парламенту від опозиційної партії «Яблоко»[1138]. «Тепер мені зрозуміло, що мого сина убили, і ніхто не може мені нічого пояснити, — говорила мати російського солдата «Сєрґєя». — Ми намагалися зв’язатися з його командирами та товаришами по службі, проте вони відмовлялися сказати нам хоч щось». Задля того, щоб родичі мовчали про своє горе і не спілкувалися з журналістами, власті видавали їм по 100 000 рублів ($1600)[1139].

Численні повідомлення про російські втрати публікували різні джерела. Місцева незалежна газета «Псковская губерния», яку видає Лев Шлосбєрґ, оприлюднила стенограму розмов між двома російськими десантниками, яка свідчить, що від 70 до 140 військовослужбовців першого полку псковської 76-ї десантно-штурмової дивізії загинули на сході України[1140]. Після того, як Шлосбєрґ відвідав похорон вояків 76-ї дивізії у Пскові, на нього напали і жорстоко побили. На журналістів російського телеканалу «Дождь» та кількох інших ЗМІ, які намагалися з’ясувати деталі загибелі псковських десантників, також було скоєно напад[1141].

Відомості, зібрані російськими громадянськими об’єднаннями, вказують на інтенсивність боїв та чималі жертви серед російських окупаційних сил у 2014–2015 роках. Це дані є черговим підтвердженням того, що йшлося про реальну війну між двома країнами. Хоча авторитарний режим Путіна зробив чимало для знищення свободи слова, у світі інтернету та соціальних медій навіть він неспроможний перекрити всі канали інформації про власне вторгнення на Донбас. До того ж, існує чимало вільних російськомовних ЗМІ в самій Україні, а їхні публікації доступні для російських читачів та активістів громадянського суспільства, які мають доступ до мережі.

У міру того, як західні санкції, зниження цін на нафту та економічна криза болісно вдаряють по російській економіці, підтримка націоналістичного мілітаризму в зовнішній політиці Путіна зменшується. Ще у вересні 2015 року в Москві 50 тис. росіян вийшли на марш проти війни Україні. Опитування, проведене авторитетним російським соціологічним «Левада-Центром» показало, що від 65% до 70% росіян виступають проти направлення російських військ на схід України[1142]. Як і за часів радянської агресії проти Афганістану, в сучасній Росії деякі солдати калічать себе, аби лише на потрапити на Донбас. «Один військовий розповідав мені, як умисно зламав собі ногу, — каже Єлєна Васільєва. — Він придумав технологію, як це зробити: щільно обв’язує ногу, приклає лід, щоб вона майже задубіла, і тут по ній уже можна бити. Другий розповів мені, як він зробив собі величезний опік на стегні за допомогою нашатирного спирту»[1143].