Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
Щодо Сіґмунда, то і в нього тиждень видався насичений подіями. Він віднадив од себе чотирьох дівчат, сказавши їм, що замолодий, аби брати на себе якусь відповідальність, ще раз побився з Рейдаром та, вручаючи учителеві Скуґу подарунок, виголосив значуще прощальне слово.
— Для нас, тих, хто сьогодні вийшов із дитячого віку, шість цих років тягнулись як вічність, — промовляв він. — А що таке, власне, час? Поет Ґуннар Рейсе-Андерсен[9] якось сказав: «Час — це відстань у зачарованому просторі». Нам би дуже хотілося, щоб ви, пане Скуґе, так нас і запам’ятали. Нехай хоч яка довга проляже між нами відстань, не забувайте, що ми весь час перебуваємо в тому самому просторі. Просторі, який ви наситили своїми знаннями, щоб ми всмоктували їх у себе й виросли свідомими громадянами. З часом. Тож візьміть цього будильника. І коли він задзвонить, не питайте: «По кому дзвін?» Він дзвонитиме по вас.
То було досить сильне слово, навіть для Сіґмунда, та коли Маркус спитав, як же він зумів такого досягнути, Сіґмунд зізнався, що йому допомагав батько.
— Тільки не кажи нікому. Всі думають, що то я такий.
— А хіба ти не такий? — спитав Маркус, і Сіґмунд, поважно глянувши на нього, відповів:
— Та ні, я звичайнісінький собі хлопець.
Шість довгих років були позаду, і два звичайнісінькі собі хлопці повільно вийшли зі шкільної брами. Там вони стали і якусь мить дивилися одне одному у вічі. Потім Маркус звів голову догори й закричав так голосно, що його почули двісті учнів і чотирнадцять вчителів:
— У-у-ух-ха!
— Тобі прийшов лист, — повідомив Монс.
— Капець, — сказав Маркус. — Я вільний. Чотирнадцять бутербродів із суничним джемом, одинадцять склянок какао й шістнадцять порцій морозива!
— Зі Сполучених Штатів, — додав Монс. — Я й не знав, що ти, Маркусе, листуєшся з кимось зі Штатів.
Маркус, що вже прямував до кухні спорожняти холодильник, зупинився.
— Що?
— Осьдечки. На конверті не вказано зворотної адреси. Як ти гадаєш, від кого це?
— Мабуть, від когось із Америки, — відповів Маркус і збагнув, що почервонів дужче, ніж будь-коли в своєму житті.
Він вихопив листа й кинувся до своєї кімнати, де розпечатав конверт, прочитав підпис під листом, гупнувся на стілець і рвучко підхопився на ноги, навіть не відчувши, забився чи ні.
— Приготувати тобі щось попоїсти? — крикнув батько.
— Я не голодний, — і собі спробував прокричати Маркус.
Правда, його крик більше нагадував не крик, а стогін.
— Без їжі та напою не вижити герою! — долинуло з вітальні, але Маркус того не чув.
Сумнівів не було. З фотокартки, яка лежала в конверті разом із листом, усміхалася Діана Мортенсен. Він читав і пихтів, як паротяг.
Дорогий Маркусе Сімонсене!
Пишу Вам, щоб подякувати за Вашого листа.
Я, звичайно, отримую безліч листів, — пишуть мої юні фани, якісь старезні нечестивці й залицяльники, що просять моєї руки. (Можете собі уявити? Мені, зовсім молодесенькій дівчині, пропонують руку й серце!!!) Одначе Ваш лист дуже особливий. І не лише тому, що він прилетів із Норвегії, чи тому, що я люблю рідні норвезькі гори. Просто я зуміла прочитати між рядками, що ви один із небагатьох, хто мене розуміє. Я доволі самотня, хоч про це навряд чи хто й знає. Здебільшого люди думають, що я безсердечна й холодна, але в моїй душі й досі живе маленька дівчинка з рум’янцями на щоках, 1 яка, сповнена очікувань, покинула маму й тата і всіх своїх приятелів, аби тільки полонити Голлівуд і світ. Отака моя правда, любий Маркусе Сімонсене. Я — Попелюшка, а де ж принц? У кого другий кришталевий черевичок? Ще раз страшенно дякую Вам за листа. Він мене зігрів.
Зі щирими вітаннями