Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
Раптом задзеленчав мобільний телефон учителя Скуґа.
— Це твій батько, Маркусе, — поволі мовив учитель. — Він цікавиться, як ти почуваєшся.
— Чудово, — відповів Маркус і знепритомнів.
У будиночку була ще одна спальня. Власне, в ній мали поселитися данці, але тепер вони уважили її Маркусові, а самі примостилися в кімнаті разом із дітьми та вчителями, тож усіх їх там набилося, мов сардин у банці. Ніхто не брав Маркуса на кпини. Коли вчитель Скуґ вів його до спальні, всі як води в рот понабирали. Дивина, та й годі. Чим більше він сідав у калюжу, тим менше з нього глузували. Ет, може, вони подумали, що він з’їхав з глузду. Божевільні люди можуть бути небезпечні. Може, й він такий. З тим треба рахуватися. Схибнутий дурень, примхливий і смертельно небезпечний. Мов бомба уповільненої дії, яка коли завгодно може зірватися. Втупивши очі в стелю, він почав лічити шпарини в балках. Їх було багато й, напевно, з роками стане ще більше. Врешті-решт стеля таки завалиться. Можливо, це станеться цієї ночі. Поки він спатиме. «Світ розвивається від ладу до безладу», — казав Сіґмунд, а Сіґмунд не мав звички брехати. От Маркус брехав. Одначе робив те знехотя, лише для того, щоб вижити.
— Тридцять перша, — лічив він, — тридцять друга, тридцять третя.
Двері відчинилися. Він заплющив очі й захропів.
— Маркусе!
То був Сіґмунд.
— Як ти?
Маркус розплющив очі.
— Прекрасно.
— Не обманюй мене.
— Ти думаєш, що мріяти й брехати — то одне й те саме?
Сіґмунд подивився на нього якимось непевним поглядом.
— Не знаю. Мабуть, це залежить від того, про що ти мрієш.
— Я мрію, щоб усе стало інакше.
— Тоді це не те, що брехати. Це означає сподіватися.
— Який ти, Сіґмунде, розумний.
— Атож, — поважно згодився Сіґмунд. — Інколи мені думається, чи я, бува, не геній.
— А ти теж вихваляєшся стільки ж, як і я.
— Це не вихваляння. Це реальність.
— От і в мене те саме, на жаль…
— Що?
— Реальність. Як ти гадаєш, мені на голову не впаде цієї ночі стеля?
— Ні, — відповів Сіґмунд. — Думаю, що не впаде.
Він підійшов до вікна й виглянув надвір.
— Я бачу Сіріус.
Маркус підвівся з ліжка.
— Де?
— Ондечки. Та зірка, що ясно світить. Але її світло не теперішнє. Воно добиралося сюди більше восьми років. Отже, зараз ми бачимо Сіріуса з давно минулих літ.
— Мені б так хотілося там опинитися, — сказав Маркус.
— Де?
— На Сіріусі. В минулому. Вони сплять?
— Так.
— Б’юся об заклад, що я їм снюся.
— Чого це?
— Мені здалося, ніби хтось сміявся.
— Негарно себе жаліти.
— Сміятися теж негарно.
— Я не сміюся, — сказав Сіґмунд.
— Авжеж, — відповів Маркус. — Але тільки тому, що ти геній.
Він знов ліг у ліжко. Сіґмунд пішов до дверей. На порозі він озирнувся.
— Чи можу я для тебе щось зробити?
— Поламай мобільний телефон вчителя Скуґа.
— Цього я не можу.
— Тоді роздобудь мені адресу Діани Мортенсен.
— Навіщо?
— А так. Просто цікаво, де вона живе. Може, в тебе є адреса?
— Є, під знімком. Адреса для фанів — про той випадок, якщо вони захочуть їй написати.
— Я фан, — сказав Маркус.
Сіґмунд кивнув.
— І я. Що є, то є.
Дорога Діано Мортенсен!
Я норвезький альпініст і мільйонер. Зараз оце лежу сам-самісінький у гірській хатині, бо тільки недавно вибрався з тріщини на льодовику, куди так необачно звалився. Я відморозив собі кілька пальців, поламав два чи три ребра і трохи подряпав шкіру, але загалом перебуваю в чудовій формі. Вже зв’язався по мобільному телефону з Червоним Хрестом, тож чекаю, що за кілька годин прибуде допомога. А пишу я Вам тому, що надибав тут якийсь часопис і прочитав у ньому про ту жахливу пригоду, яка з Вами сталася. Як же я Вас розумію! Бувши на місці Вашого особистого охоронця, я зіпхнув би того фотографа в найближчу тріщину на льодовику. Мені хочеться, аби Ви знали, що багато норвезьких альпіністів думають про Вас, жаліють Вас і бажають Вам усього доброго. Якщо вже я взявся за перо, то мені хочеться довіритися Вам і розповісти про своє особливе хобі. Власне, я збираю автографи. Атож, Ви, напевно, здивуєтеся, та, будучи мільйонером, я зустрічаюся з багатьма цікавими людьми. Збирати автографи — захопливе заняття для самотнього мільйонера. Зараз я неодружений. Гори та справи відбирають увесь мій час. Я, як Ви розумієте, самотній мільйонер, так само, як і Ви — самотня кінозірка. Мені це видно по Ваших очах. Але не переживайте, Діано Мортенсен, колись кожне з нас стріне підхожу собі людину.