Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
— Нічого не вдієш! Якщо ягуарів буде багато і вони схочуть пройти, то пройдуть...
— Не пройдуть! — заперечили наймолодші скати. — Ви наш друг, і вони не пройдуть!
— Ні, пройдуть, мої маленькі друзі! — озвався чоловік. І пошепки додав: — Єдиний вихід — це послати когось до мене додому по мій вінчестер[7] та набої до нього... але на річці я не маю жодного друга, окрім риб, а ніхто з вас не вміє ходити суходолом...
— Що ж нам вдіяти? — зажурилися скати.
— Стривайте, стривайте, — мовив чоловік і потер рукою чоло, мовби силкуючись щось пригадати. — Я мав одну приятельку... водосвинку[8], яка зростала в моєму домі та бавилася з моїми дітьми... потім вона повернулася до сельви й, гадаю, мешкає десь неподалік, на Ябебірі... але де саме, я не знаю...
— Ми знаємо! Ми її знаємо! — радісно загомоніли скати. — Вона живе на іншому кінці острова! Водосвинка якось розповідала нам про вас. Ми негайно пошлемо когось до неї!
Сказано — зроблено: велика золота рибка швидко попливла вниз за течією шукати водосвинку, а чоловік тим часом зачерпнув долонею воду та розчинив у ній краплину закипілої крові, щоб зробити чорнила, а тоді риб’ячою кісткою, що правила йому за ручку, на висохлому листочку, який слугував йому замість паперу, написав такого листа: «Пришліть мені з водосвинкою мій вінчестер і коробку на двадцять п’ять набоїв».
Щойно чоловік дописав листа, цілий ліс здригнувся від глухого ревіння: всі, як є, ягуари насувалися, готові розпочати битву. Скати ж підняли листа над головами, щоб не замочити, й передали його водосвинці, котра негайно побігла полем до оселі мисливця.
І вона зробила це вчасно, бо ревіння чулося дедалі ближче. А скати зібрали золотих рибок, котрі чекали на їхню команду, й закричали:
— Мерщій, подруги! Пливіть уздовж всієї річки та скрізь бийте тривогу! Нехай усі скати по всій річці будуть напоготові. Нехай скупчаться біля острова! Побачимо, чи вони пройдуть!
Ціле військо золотих рибок негайно метнулося вгору та вниз за течією: вони борознили воду так швидко, що залишали позаду себе пінявий слід.
По всій Ябебірі не було жодного ската, котрий би не отримав команди скупчитися біля острова. І звідусіль — з-під каміння, з мулу, з приток, з усієї Ябебірі — пливли до острова скати, щоб боронити від ягуарів переправу. А біля острова стрімко сновигали туди-сюди золоті рибки.
І знову це було зроблено вчасно: від несамовитого ревища затремтіла навіть вода біля берега, на який уже сунули ягуари.
Їх було багато; здавалося, тут зібралися всі ягуари провінції Місьйонес. Однак і вся Ябебірі аж кишіла скатами, що линули до берега, готові за будь-яку ціну боронити переправу.
— Дорогу ягуарам!
— Дороги нема! — озвалися скати.
— Ще раз кажемо: дорогу ягуарам!
— Не пропустимо!
— Коли так, не залишиться в живих жодного ската, жодного сина ската, жодного внука ската!
— Можливо, — відповіли скати. — Але ні ягуари, ні сини ягуарів, ні внуки ягуарів, ні всі ягуари на світі тут не пройдуть!
Такою була відповідь скатів. І тоді ягуари востаннє проревіли:
— Дорогу!
— Ні і ні!
І розпочалася битва. Ягуари, зробивши гігантський стрибок, кидались у воду. І падали на справжнісінький настил зі скатів. А ті штрикали їхні лапи жалами, і щоразу поранені ягуари ревіли від болю. Однак вони захищалися своїми пазурами, відчайдушно колотячи лапами по воді. І скати злітали в повітря з розпанаханими животами.
Ябебірі здавалася річкою крові. Скати гинули сотнями, але й ягуари, отримавши страшні рани, тікали на берег та падали там на пісок, й несамовито вили від болю. Розчавлені, пошматовані ягуаровими пазурами, скати не здавалися; вони знову й знову кидалися боронити переправу. Деякі з них злітали в повітря, падали в річку, а тоді ще раз наскакували на ягуарів.
Півгодини тривала запекла битва. А через півгодини всі ягуари знову зібралися на березі — стомлені, вони вили від болю. Жодному не вдалося пройти.
Але й скатів змагала страшенна втома. Багато, дуже багато з них загинули. А ті, що залишилися живими, загомоніли:
— Другу таку битву не витримаємо. Треба послати золотих рибок по підмогу. Нехай усі скати, що є в Ябебірі, мерщій пливуть сюди!
І золоті рибки знову метнулися вгору та вниз за течією: вони борознили воду так швидко, що залишали позаду себе сліди, наче маленькі торпеди.
7
Вінчестер — модель рушниці.
8
Водосвинка або капібара — напівводяний травоїдний ссавець; живе біля водойм у Центральній та Південній Америці.