Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая древняя литература » Людина без властивостей. Том I
Людина без властивостей. Том I - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людина без властивостей. Том I

Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні першої світової війни, малює картину – нерідко гротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.
1 ... 16 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 202
Перейти на страницу:

«Людина без властивостей» — це, по суті, людина без ідеології. Оскільки Ульріх тут головний герой, то не буде, гадаю, натяжкою сказати, що finita la ideologia — центральна тема роману. Можливо, автор з такою моєю інтерпретацією й не погодився би, але тільки тому, що перебував біля витоків процесу, який з «периферійного» (Габсбурзька монархія, Російська імперія), здійснивши запаморочливі зиґзаґи, на середину нашого століття перетворився на магістральний.

А проте розпочну по порядку. Після Жовтневої революції (а саме — між 1920-ми і 1970-ми pp.) вся багатоманітність всесвітньоісторичних суперечностей поступово стяглася до двох магнітних полюсів. Виникло певне «велике протистояння» двох непримиренно ворожих політичних систем, яке, ніби чорна діра, поглинало всі світоглядні відтінки. Все було націлене на тотальну війну, яка не могла б завершитися нічим іншим, як тотальним винищенням роду людського. Тим-то можна погодитися з французьким філософом Жаном Бодріяром, який твердив, що атомний Апокаліпсис лишився вже позаду, — адже він мав на думці спопеління наших душ десятиріччями очікуваної катастрофи…

Але тотальної війни не сталося. І внаслідок безцільного зависання в політичному вакуумі полюси ворожих ідеологій поступово стали зближуватися. Капіталістичний Захід і соціалістичний Схід можна уявити у вигляді двох динозаврів, які схопили один одного й заклякли в непомірному напруженні. З часом оті затяжні «обійми» втратили свою бойову природу й обернулися певною «стабільністю» — тією самою, якої обидві системи так прагнули в потаємному остраху. Так постала Суперсистема, що, хоча і замкнулася на антагонізмах, але почала дивовижно сама із собою кооперуватися: Сполучені Штати вже не могли обійтися без Радянського Союзу, Радянський Союз — без Сполучених Штатів, навіть ФРН без НДР й НДР без ФРН…

Ще в 1923 році російський філософ М.Бердяєв твердив, що почалася доба «нового середньовіччя». Середньовіччя він тлумачив не як відсталість, патріархальність, а як певного роду безчасся, що настало після вселенського Апокаліпсису. «Ми живемо, — вважав Бердяєв, — у часи аналогічні розпадові античного світу», що, на його думку, необов’язково забарвлює життя в безвихідно похмурі тони: адже капіталістичний і комуністичний фанатизми належало замінити мудрістю релігійної універсалістської споглядальности…

Бердяєвське віщування начебто не збулося, оскільки світ незабаром і зовсім розколовся на два ворожі табори. Тим не менше ще до несподіваного конфузу з «великим протистоянням» італійський семіотик Умберто Еко (він же автор бестселера «Ім’я троянди») знову повів мову про середньовіччя: «Середні віки вже почалися», — так іменується його опубліковане в 1973 р. есе. Причому й це середньовіччя чимось подібне до бердяєвського: «Що ж нам треба, аби створити добрі середні віки?» — запитує Еко і тут же відповідає: «Передусім величезна світова імперія, яка розвалюється…».

Легко завважити, що Габсбурзька монархія цілком накладається на такий образ середньовіччя, накладається і в сенсі традиційному (тобто як щось пережиткове), і в так званому «постмодерному» сенсі (тобто як певний наступний після Апокаліпсису стан, що характеризується втратою вітальности, цілеспрямованости, віри в проґрес і непримиренністю до інакомислення. Навпаки, тут все пройняте сумнівами, а світ бачиться як невпинне самоповторення).

Друга частина першої книжки «Людина без властивостей» іменується так: «Триває те саме». І це лише один із багатьох прикладів дивовижної подібности між музілівською Каканією і світом останньої третини XX століття. І в цьому немає жодної містики. Просто тодішня Австрія була чимось на зразок «форпосту»: що нині відбувається з Європою та Америкою, те багато років тому сталося з нею. На свій лад, зрозуміло, бо в дещо інших історичних умовах. Проте однієї умови було все ж таки дотримано: Габсбурзька монархія розпалася як імперія.

У.Еко глибоко переконаний, що для переходу в «постмодерний стан» суспільство потребує чергового імперського розпаду. Проголошуючи нинішній початок середньовіччя, він, проте, підходящої для цього імперії не виявив й тому змушений був ангажувати на цю роль США: «Що ми нині живемо в добу кризи Великої Американської Імперії, стало вже загальним місцем в історіографії нашого часу».

1 ... 16 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 202
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)