Tattoo. Читання по очах
- Автор: Васильченко Вячеслав
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Tattoo. Читання по очах». Краткое содержание книги:
– Не думаю. Вона там працює недавно. Років з три.
– Ясно. Добре… Та-а-ак… Закінчив Донецький національний університет економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за фахом «Холодильні машини й пристосування». Навчався в художній школі. Тоді ж захопився тату. За фахом так і не працював. Під час навчання в університеті вже став популярним татуювальником. Потім відкрив студію. Його роботи високо цінувалися й коштували дорого. Захоплювався рок-музикою. Відвідував концерти. Наркотики не вживав. Вів здоровий спосіб життя. Висновок експерта: «Смерть настала в результаті поранення в груди гострим предметом».
– Удар професійний, – сказав Марченко. – Прямо в серце. Без шансів.
– Ясно, – кивнув професор задумливим фейсом.
– Що «ясно»? – запитав з надією донкор. Усе ж таки вірив у факіра.
– Що удар професійний, – усміхнувся Богдан. – Ну і – що нічого не ясно. З цієї довідки багато не візьмеш. Так, доїння козла. «Народився-одружився». Тільки не ображайся.
– Та я що?.. – стенув плечима Ігор. – Без проблем. Будемо шукати. Я вже склав список друзів і знайомих. Завтра зранку почну.
– Це правильно, – похвалив Богдан. – Людина часто довіряє друзям багато таємниць. Те, що муляє серце. Але не треба забувати й про ворогів. Там теж буває врожайно.
– Про ворогів можна дізнатися від друзів, – підкинув майже-афоризм Ігор.
– Точно, – зрадів Лисиця. – А ще кажуть, що «й ворогів не треба, коли такі друзі є». – Підморгнув. – Напрямок правильний. А я завтра навідаюсь до міліції вашої. Треба connect people «замутити». Звісточку з Києва передам. Від серйозних людей. Може, підтримки відсиплють. Або хоча б палиці в колеса не пхатимуть. А якщо й допоможуть – узагалі буде fine.
– У мене в багатьох райуправліннях «усе схвачено».
– Це добре. Бондаренко теж такий.
– Без цього нам не можна. Як без рук. А так… Та й у житті не зайве. Від тюрми та від суми… Сам знаєш…
– Знаю… Ти мені залишиш усе це добро? – кивнув на стіл.
– Звісно.
– Подивлюся. Щоб знати стільки, скільки й ти. І одразу ж запрягаємося. Тут кота за хвоста тягти не можна. Результат крізь пальці проскочить. По вусах протече, а до рота не заскочить.
– Еге ж. Куй залізо… До речі, завтра з’їздимо до одного цікавого чувачела.
– Що за один? – із цікавістю насторожився Богдан.
– Теж татуювальник. Термінатором називають.
– Чому? – здивувався професор.
– Так одразу й не відповіси, – задумався Марченко. – Однорукий він. Носить біоелектричний протез. І одноокий. Там теж протез. Мабуть, через це. Легенди про нього такі ходять. Ледь немовлят не їсть. Я з ним кілька разів перетинався. Слизькуватий. Непростий. Камінь за пазухою точно ховає. Чи й крутіше щось. Отже, побрехеньки, мабуть, не на порожньому місці виросли. Багато може. Знайомства скрізь. Усе підмазано… Якщо чесно, я його боюсь… І ця його «андроїдність»[16] робить страх іще більшим. І не в мене одного.
– Гм… – хмикнув Богдан. – Це вже цікаво. А якої руки немає?
– Правої. І ока теж правого.
– То він лівша?
– Довелося стати. Хоча з народження – ні. Але які варіанти?
– А руку й око де втратив?
– Шалені дев’яності. У його дружини бізнес був. Страусова ферма. М’ясо, яйця, шкіра. Грошики почали крутитися. От «джентльмени удачі» тутешні й викрали його. Хотіли, щоб дружина грошиками поділилася. А вона сказала, що нічого не заплатить. І по цимбалах, що вони зроблять із чоловіком. Тоді йому викололи око й відрубали руку. І підкинули їй. А там така татуха була, що хто-хто, а дружина впізнає відразу.
– І що вона?
– Дременула за кордон. До Нової Зеландії. Нібито. Частина грошей і так за кордоном була. І тільки смуга за нею лягла.
– А він же що? – зіграв виборного Макогоненка[17] Богдан.
– Бандюки розкусили, що все накрилося мідним тазом, і відпустили. Знали ж, що татухи б’є. А для них це відгонило бандитським романтизмом. Ну, і він сяк-так почав повертатися до нормального життя. Підлікувався. Друзі допомогли протези поставити. Перевчився на ліву руку. І знову став татуювальником «номер один» у Донецьку. Розжився грошима. Бізнеси всякі повідкривав. Протези міняє на новинки. І «права рука» – наче рідна. Але працює, зрозуміло, лівою. Такі шедеври набиває, що спробуй знайти.
16
Андроїд – робот, що нагадує людину як зовні, так і поведінкою.
17
Дійова особа п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».