Tattoo. Читання по очах
- Автор: Васильченко Вячеслав
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Tattoo. Читання по очах». Краткое содержание книги:
– Я-а-а-асно, – протяг донкор. – А моя той, у Миргороді. В санаторії. Так залишила мене на Катерину. Щоб приглядала. Бо ще з голоду копита відкину. Оце котлети й налисники в лоточках. Так що живемо-о-о, – потрусив пакетом Ігор. – У номері загуляємо.
– А як же ти завтра? – зупинив початок «оргії» Лисиця. – Зуби на полицю?
– Я гречку навчився варити, – церемоніально повідомив Марченко, ніби щойно відкрив закон усесвітнього тяжіння. Явно забувши про Ньютона.
– На гречці довго не протягнеш, – опустив його на землю професор.
– А… – відмахнувся вільною рукою Ігор. – Кафешки ж іще ніхто не закриває. Прорвемося… Та я б давно вже прийшов, а вона мені все про тату нове байки травила.
– Тату? – насторожився Богдан.
– Ага-а-а-а, – на автоматі відповів донкор.
– І що там?
– Не показала. Чекає, коли Настя приїде. Сюрпрайз. Хоче, щоб і моя теж зробила. Таке ж саме. Щоб схожими й тут були. Торохтіла, як вибирала в каталозі, як набивали, що відчувала, як зараз доглядає за ним.
– Гм… – задумався Богдан. – А не питав, де робила?
– Питав, звісно. Не в Кречета. Салон «Татутенія». Це на Челюскінців.
– Погано, – скрушно мовив професор. – Якби в Кречета, може, щось би цікавого розповіла.
– Якби ж…
– А я тут у культурному житті вашого міста намагався розібратися.
– І що?
– Можна було б навідатися в кілька місць. Привабливо.
– А що не дає?
– Не здогадуєшся? – вперся очима у співрозмовника Богдан. – Може, вбивство? Яке нам треба розслідувати.
Лисиця не втримався. Хтозна-чого. І тепер шкодував. Подумки спробував дотягнутися до одного ліктя. Потім – до іншого. Зась. Уже нічого не виправити. Слів не впіймати. Вони зграйкою горобців дружно обсіли Ігорову голову. Але той наче й не помітив цього. Відповів так само спокійно, як говорив до того. До «історичної Лисициної тиради»:
– Не двадцять чотири ж години ти це збираєшся робити?
– Та хоч усі двадцять п’ять. Час тут має тільки одне значення. Швидко біжить. Решта – мене не колише. А біжить він, щоб ти розумів, дуже швидко. Пора вже й запрягатися.
– О’кей. Стартуймо.
Ігор заховав лоточки до багажника й проворно вмостився в «лачетті». Лисиця зробив це ще швидше. І донкор «пришпорив».
Поки доїхали до готелю, Лисиця побачив багато пам’ятних місць. Драмтеатр похвастався виразною масивною колонадою з фронтоном, на якому гордо підноситься Мельпомена з пальмовою гілкою…
…Площа Леніна, яка колись називалася Сінною…
…Ворошиловський райвиконком…
…Обласна філармонія імені Прокоф’єва…
…Стильна п’ятиповерхова будівля з пілястрами, еркерами, лоджіями, увінчана кутовою вежею. І все це – «Донбас Палас»…
…Театр опери й балету імені Солов’яненка, ніжно-білий з кремовими вставками, нагадав голос нашого славетного тенора…
…Фронтон потужної споруди Наукової бібліотеки імені Крупської, над яким колись виріс кутовий купол, підтримує практично незліченна кількість колон…
…Модернова будівля Науково-технічної бібліотеки Донецького національного технічного університету…
…Бронзовий Артем на повний зріст. Права рука в кишені (револьвер там чи дуля – ніхто не знає, але автору вдалося створити ілюзію міцності й сили)…
…Знову ніжні тони, колонада й арки грандіозної махини Донецької обласної травматології. Біля входу – прикольний «Пам’ятник зціленому хворому». Бронзовий чоловік, що застиг, роблячи крок правою ногою та тримаючи переламану милицю. Ігор розказав, що пам’ятник зроблено як алюзію[11] на епізод із радянського фільму «Свято Святого Йорґена», де монах-шахрай «зцілює» шахрая-злодія і той ламає «не потрібну» вже «третю ногу». Богдан усміхнувся. Згадав чудову гру Ігоря Ільїнського. Це його персонажа «зцілювали»…
…Свято-Преображенський кафедральний собор. Донкор прокоментував, що в основу образного архітектурного рішення храму покладено форму хреста – розп’яття. П’ять куполів. Висока дзвіниця. Три апсиди[12]. Усе по-дорослому. Як у найкращих людей. Навпроти входу – подарунок Києва. Бронзова статуя Архістратига Михаїла на колоні-п’єдесталі. Раніше вона «жила» на майдані Незалежності. Так кияни відповіли на подаровану Донецьком копію «Пальми Мерцалова»[13], яка стоїть зараз у «Глобусі»[14]…
11
Алюзія (лат. allusio – «жарт», «натяк») – художньо-стилістичний прийом, в основі якого – відсилання до якогось відомого культурного факту з розрахунку на ерудицію адресата інформації, який має розгадати закодований натяк.
12
Апсида – півкруглий (іноді багатокутний) виступ у стіні античної або церковної будівлі (архіт.).
13
«Пальма Мерцалова» – виготовлене 1895 року зі стальної рейки скульптурне зображення пальми. Автори – коваль Юзівського заводу О. Мерцалов та його помічник – молотобоєць Ф. Шпарин. 1900 року «Пальма Мерцалова» одержала Гран-прі на Міжнародній промисловій виставці в Парижі.
14
«Глобус» – торговельний центр у Києві, розташований під майданом Незалежності.