Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Від усього «Епосу...» віє невисловленим пророцтвом: цивілізація й прогрес відбуваються в місті, яке стає «природно неприродним» надміром людей. Зрештою, місто стає надміром не тільки людей, а й богів, оскільки:
Навпаки, у природі живуть тварини, там над усім панує дикун Ен-кіду. У природу ходять полювати, природа сприймається як сатуратор наших потреб і нічого більше. У природі мешкає зло. Хумбаба живе в кедровому лісі, який, до речі, саме з цієї причини потрібно повністю викорчувати. У природі народжується дикий Енкіду, який виглядає як людина, але за своєю суттю він — тварина: не живе в місті, він неприборканий[71] і робить шкоду. Місто як символ людей, цивілізації, не-природи потрібно відділити від навколишнього світу міцною стіною. Енкіду стає людиною, переїхавши до міста.
При-роджений, при-родний стан речей зовсім не досконалий, поганий. Природність потрібно змінити, цивілізувати, окультурити, боротися з нею. Символічно ми можемо поглянути на цю ситуацію ще з такого ракурсу: людська природність — неповноцінна, погана, зла, і доброю (людською) вона стає тільки після відокремлення, емансипації від природи (від природності) та після окультурення, виховання. Людяність вбачається у цивілізації.
Порівняймо дуальність міста й природи з пізнішою юдейською думкою. У Старому Завіті цей зв’язок розглядається зовсім інакше. Людину (людство) створено в природі, в саду. Людина мала б піклуватися про сад Едем і жити в гармонії з природою і тваринами. Відразу ж після створення людина ходить голою і їй не соромно, de facto як і всім іншим тваринам. Що характерно — людина одягається (самої при-родженості створення їй вже не достатньо), закриває[72] (буквально й дослівно) своє природження аж до падіння[73]. Одяганням, яке просочується із сорому за свою природність, за своє при-родження, за свою голизну, людина відрізняється від тварин і від свого природного, в-родженого стану. Трохи згодом, коли пророки Старого Завіту говоритимуть про повернення до Раю, то описуватимуть його, знову ж таки, як гармонію з природою:
Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх.
І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії[74].
...і грішна цивілізація?
І навпаки — відразу до міської цивілізації, до осілого способу життя можна поміж рядків прочитати в багатьох біблійних притчах. Саме «поганий» землероб Каїн (землеробство передбачало осілий, міський спосіб життя) убиває пастуха Авеля (мисливці й пастухи були кочівниками, вони не засновували міст, навпаки — стиль їхнього життя вимагав безупинного переміщення з одних мисливських угідь чи пасовищ на інші). Можливо, схожий підтекст має і розповідь про осілого Якова, який обманює[75] свого старшого брата, мисливця Ісава, та відбирає в нього благословення батька, присвоївши його собі[76]. Часто міста (принаймні в старих єврейських текстах) були символом гріха, занепаду й декадансу — не-людяності. Первісно євреї були кочовим народом, який оминав міста. Тож не випадково, що перше важливе місто[77], яке згадується в Біблії, — це пихатий Вавилон[78], який, зрештою, Бог ущент зруйнував. Коли Авраамові й Лоту стане замало пасовищ, Лот обирає собі для майбутнього життя міста (Содому й Гоморру), а Авраам іде кочувати в пустелю. Мабуть, не варто нагадувати про занепад обох міст.
Старий Завіт послуговується поетикою, яка возвеличує природу. У «Епосі про Гільгамеша» ми не знайдемо нічого такого. У старозавітній «Пісні пісень» взаємні почуття двох коханців описуються через природну символіку. Тому не випадково, що всі позитивні моменти з життя коханців розігруються в природі — на виноградниках, у саду. А неприємні моменти, навпаки, відбуваються у місті: сторожа побила й осоромила коханцеву любку, закохані не можуть знайтися.
70
Епос про Гільгамеша, таблиця одинадцята, І-10, 143.
71
Єдиний раз, коли Гільгамешові вдалося «приборкати» Енкіду, — це був трюк з блудницею. Силою Енкіду він би ніколи не взяв.
72
Те саме, як зауважив чеський філософ і біолог Зденєк Нойбауер, притаманно й науці: «Природність науки, як і всяка інша природність, любить приховуватися, так вона видається герметичною. (Зрештою, «герметичний» означає також утаєний, прихований...)». Див.: Neubauer, O cem je veda, 59 (розділ «Veda jako religio novoveku»). Далі Нойбауер пише: «І наука, з огляду на свою духовність, звичайно ж соромиться свого «секретного тіла». Там само, 58.
73
«А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався. І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?», Книга Буття (пер. І. Огієнка), 3, 10-11.
74
Ісая, 11, 6-8. Якщо не зазначено іншого, подано переклад Біблії І. Огієнка.
75
Лестощі й обман взагалі відіграють дуже важливу роль в стародавніх міфах — т. зв. trickster (хитрун, ловкач) — один із основних архетипів героя. Саме на цьому трактуванні наголошував у 1956 р. американський антрополог польського походження Пауль Радін у книзі The Trickster, у якій він описує чотири основні архетипи героя. Ми лиш додамо, що трюк — це символ первісної емансипації людства й початок боротьби проти чогось сильнішого, ніж сама людина, наприклад, проти богів чи проти природи. Це первісний бунт супроти закономірностей і даностей, первісна відмова від пасивності й початок боротьби зі сильнішим (абстрактним) принципом. І Гільгамешу довелося використовувати супроти неприборканого Енкіду лестощі. Прабатько Авраам бреше, видає свою дружину за сестру, і, намагаючись уникнути неприємностей, заходить так далеко, що продає її у гарем фараона. Яків теж більшу частину свого життя — шахрай, це навіть закладено в його імені: з івриту Яків — це «той, хто тримає за п’ятку», що відповідає чесько-українському прислів’ю «водити когось за носа» чи англійському «pulling the leg». Варто зауважити, що в первісних культурах підступність не мала такого пейоративного забарвлення, як зараз. Підступ був лише одним із методів боротьби, зокрема проти сильнішого ворога. Зрештою, і Одіссей відомий з означенням хитромудрий Одіссей. І до сьогодні на трікстерів натрапляємо в казках як на позитивних героїв. Іван-дурник вирішує завдання, які непідвладні принцам і богатирям, і завдяки цьому отримує руку принцеси й півцарства на додачу. Схожих персонажів знайдемо в багатьох сучасних фільмах та оповідях. Таке враження, що ці історії неправдоподібних героїв намагаються нагадати нам, що природа, порядок і система, або ж наше сприйняття світу не завжди діють раціонально.
76
Дослідниця Геффернанова у книзі Tajemstvi dvou partnerů («Таємниця двох партнерів») убачає в цій оповіді боротьбу природного підсвідомого (волохатий ловець Ісава) з осілим свідомим (Яків, який «живе у наметі», — справжній майстер язика й язикового обману). А густим волосяним покровом тіла Ісав помітно нагадує тваринного, неприборканого Енкіду. Ця символіка їх обох зараховує до світу природи.
77
Узагалі перші міста, які зустрічаються в Біблії, — це міста, які заснував богатир-звіролов Німрод. «А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар. З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах...» Книга Буття 10:9-12. Під Вавилоном, очевидно, мається на увазі місто, де побудовано вежу/зикурат Вавилон, а Ерех, з дуже великою правдоподібністю, — це Урук, де правив легендарний Гільгамеш. Інші міста теж пов’язані з нашою історією: аккадська версія епосу вважається сьогодні стандартною, а її копію було знайдено в бібліотеці міста Ніневії.
78
Книга Буття 11:9.