Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Енкіду — мов звір, у нього немає свого народу й він не належить до жодної з країн. Своєю діяльністю він може задовольнити всі свої потреби сам, він без цивілізації, він — нецивілізований. І знову ми спостерігаємо принцип trade-off, тобто те або інше: Енкіду — самодостатній (як багато тварин), зате (чи саме тому) його потреби — мінімальні. Порівняно з потребами людини, потреби тварин геть незначні. Тоді як люди не здатні задовольнити свої потреби навіть зі всіма багатствами та технологіями ХХІ сторіччя. Можна сказати, що Енкіду був щасливим у природній стихії, адже всі його потреби було виконано. А людині, навпаки, здається, що більше вона має, що багатшою та розвиненішою вона стає, то більше зростає кількість її (задоволених і незадоволених) потреб. Коли споживач купує якусь річ, цим самим теоретично він би мав викреслити одну зі своїх потреб і зменшити на один пункт кількість речей, які йому потрібні. Втім, у реальному житті бачимо, що множина «хочу мати» розширюється разом із множиною «у мене є». На цьому місці доречно буде навести цитату Джорджа Стіґлера, який дуже добре усвідомлював людську невситимість: «Основна річ, якої прагне звичайна пересічна людина, — це не задоволення своїх потреб, вона прагне нових і кращих потреб»[67].

Власне, зміна зовнішнього середовища (перехід з природи в місто) в «Епосі про Гільгамеша» йде майже впритул зі зміною внутрішньою — перетворення дикуна в цивілізовану людину. Окрім усього іншого, стіна навколо міста Урук — це й символ внутрішнього віддалення від природи, символ бунту проти підпорядкування законам, які не підвладні людині, які людина може, щонайбільше, відкрити й використати у власних інтересах.

«Практичне призначення стіни у зовнішньому світі має свою паралель і у внутрішньому світі людини: зароджуване еґо-усвідомлення ніби відокремлюється захисною стіною, яка відділятиме його від решти психіки. Дефензива (англ. Defensiveness) — це визначальна характеристична риса еґо. Тож Гільгамеш передбачає ізоляцію людини від природного середовища — як зовнішнього, так і внутрішнього»[68]. З іншого боку, ця ізольованість дає можливість сформуватися новим, досі не знаним формам розвитку людини, а в контексті — і всього міського середовища. «Експансія людського потенціалу, нарощування еґо людини... та диференціація на різних рівнях структури міста стали всі разом аспектами одної-єдиної трансформації: підйому цивілізації»[69].