Перстень Борджіа

— А як тут з побожністю? — запитав він.

— Ми всі дуже побожні, — запевнив люб’язний лоцман. — Там, біля першого молу, ваша Еміненція може побачити капличку, до якої наш священик під час великих штормів водить процесію і просить Господа, щоб він угамував свій гнів.

— У вас тут є священик? — здивувався юний кардинал.

— Так, у нас є священик, його милість пан граф піклується про все, — відповів люб’язний лоцман з виразом очевидності, підкріпленої великою, безмежною повагою до таємничого майстра стилістики й корабельної справи.

«Буцентаврус» причалив до середнього молу, в місці, явно призначеному й приготованому для нього, бо там на них чекав юнак в окулярах, обличчя якого видалося юному кардиналові знайомим, та дівчатка у білих сукенках, що чемно стояли півколом. Коли Прекрасна Олімпія, яку супроводжував юний кардинал Джованні Гамбаріні, залишала палубу галери, дівчатка засипали її повними пригорщами квітів з плетених лозових кошичків, що висіли в них на зап’ястях, і заспівали хором строфу зі знаменитої пісні Лоренцо ді Медічі «Про скороминущість», що до сліз зворушило славетну співачку. Юнак в окулярах, який представився гостям як Альберто Мачісте, колишній секретар банкіра Тремацці у Страмбі, а нині особистий секретар його милості графа ді Монте К’яра, допоміг Прекрасній Олімпії сісти в розкішні ноші зі слонової кості й ебенового дерева, оздоблені яскравим шовком, і галантно вибачився перед його Еміненцією, що обов’язки секретаря, зокрема обов’язок подбати про комфорт славетної співачки, перешкодять йому послухати майбутню очікувану всіма остров’янами з гарячим нетерпінням промову його Еміненції.

— Яку промову? — здивувався юний кардинал.

— Перепрошую, — сказав Мачісте, — за неточний вислів. Я мав на увазі апостильське послання чи просто проповідь вашої Еміненції.

«Maledetto!»[7] — жахнувся подумки юний кардинал.

— Яку проповідь? — запитав він уголос. Альберто Мачісте вдав, ніби не почув питання.

— Про все інше подбає наш пан священик, якого з дозволу вашої Еміненції я представляю, отець Маріо Шімек. Отець Маріо подбає про вашу Еміненцію, а я маю честь якнайпокірніше попрощатися з вашою Еміненцією.

Одним рухом своєї організаторсько’ правиці він підкликав священика, що аж дотепер стояв віддалік, а сам пішов разом з служителями порту, які несли ноші з Прекрасною Олімпією та її речі і,в першу чергу, клавесин і арфу.

— Всі віруючі вже зібралися, — сказав юному кардиналові отець Маріо. Це був кремезний чоловік, гарно заокруглений з усіх боків, з сліпучими зубами, що яскраво виблискували на брунатно–мідному обличчі відомого ненажери й пияка. — Звістка про те, що ваша Еміненція зібралася здійснити місійну подорож на острів Монте К’яра, поширилася мов блискавка і викликала у всіх безмежну радість і невимовне хвилювання. Я на власні очі бачив грубих чоловіків, які плакали від радості, і жінок, що обіймали своїх немовлят, зі сльозами примовляючи: «Твоє життя, дитя моє, буде радісним і плідним, адже воно отримає благословення його Еміненції кардинала Гамбаріні».