Перстень Борджіа

Попутний вітер був такий сильний, що пливли без весел. Море грало швидкими, але плавними хвилями; вітер віяв у напрямку морської течії, тому море не хвилювалось. За якісь півгодини легкого й приємного плавання на обрії з’явилася спочатку хмара птахів і лише потім стало видно туманну пляму, що з кожною миттю набувала все чіткіших і чіткіших обрисів і яку люб’язний лоцман назвав мандрівникам метою їхньої подорожі, гаванню острова Монте К’яра.

З’ясувалося, що чутка, завдяки якій ця гавань виросла до таких колосальних розмірів, що гавані Венеції і Генуї поруч з нею виглядали ніби човнові станції, хоча й перебільшувала, як завжди, але зовсім не безпідставно, бо розміри гавані, збудованої на навітряному боці острова, справді були такими, що туди можна було вмістити весь флот

Англії, яка на той час ставала королевою морів: три величезні моли, що розходилися променями, кожен з яких з моря захищала кам’яна вежа, а на березі могутня башта, що стриміла між високим подвійним муром, який відокремлював гавань від самого острова. З заходу гавань закривала циклопічна дамба з мурованими бійницями через кожні три–чотири кроки, так що здаля вона нагадувала вигнутий хребет алігатора. Під захистом цієї штучної затоки на якорі стояло сорок, а може, й більше суден різної величини й класу, від малих спритних вітрильників, які звали пінас–ками, і галер, що рухалися з допомогою весел, як судно «Буцентаврус», що саме привезло юного кардинала Джованні Гамбаріні та Прекрасну Олімпію аж до тисячотонної плавучої фортеці, котру називали королівською; вона стояла на якорі біля лівого крайнього молу — загальновідомо, що могутня Англія на той час мала шість таких морських чудовиськ, які тут, у порту Монте К’яра, були представлені лише одним–єдиним екземпляром, що мав назву «VENDETTA», себто «Помста». Таким же одиноким, як королівська «VENDETTA», був величезний галеас «VERITAS», тобто «Правда»: цю гігантську галеру, як і звичайну галеру, рухали п’ятдесятьма веслами, але такими великими й важкими, що веслувати на кожному з них мусило восьмеро галерників. На краю дамби стояла висока вежа, яку називали лянтерною[6] або маяком, що світила вночі в морську далечінь для допомоги й остороги кораблям, що пливли морем. Як розповів кардиналові Гамбаріні люб’язний лоцман, усередині цієї вежі не було нічого, крім сходів на чотириста двадцять сходинок; вони вели до величезного круглого ліхтаря, шедевра склоробства, радіусом у сорок і заввишки в п’ятнадцять ліктів; усередині ліхтаря було тридцять ламп.