Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Наприкінці лютого 1940 року, коли виснажені фіни вже були готові до підписання миру, британці та французи продовжували закликати їх триматися й далі. Французький прем'єр-міністр Даладьє терміново телеграфував керівництву Фінляндії, що наприкінці березня надішле військовий контингент чисельністю 50 тисяч, що 100 бомбардувальників уже готові піднятися в повітря, а він гарантує домовленість про те, що нейтральні Норвегія та Швеція пропустять ці війська через свою територію. Ця обіцянка спонукала Фінляндію протриматися ще один тиждень, протягом якого загинуло ще кілька тисяч фінських солдатів.

Але потім британці визнали, що пропозиція Даладьє була лише обманом і блефом, адже війська та літаки ще були не готові, Норвегія та Швеція й надалі не збиралися пропускати військовий контингент через свою територію; французька обіцянка була розрахована на досягнення союзниками власних цілей, а також мала на меті врятувати репутацію Даладьє. Відтак до Москви вирушила фінська делегація на чолі з прем'єр-міністром Фінляндії для проведення мирних переговорів. Водночас Радянський Союз продовжував чинити на Фінляндію воєнний тиск, ведучи наступ на її друге найбільше місто Війпурі, столицю фінської провінції Карелія. В результаті цих боїв і з'явилися надгробки з написами «Війпурі, лютий (або березень) 1940 року», які можна бачити на цвинтарі Гієтаніємі.

Умови, які Радянський Союз нав'язав Фінляндії у березні 1940 року, були значно суворішими за ті, які фіни відкинули в жовтні 1939-го. Тепер СРСР вимагав собі всю провінцію Карелія, додаткові території на півночі вздовж фінсько-радянського кордону, а також порт Ганко біля Гельсінкі для розташування радянської військово-морської бази. Замість того щоб залишатися у своїх домівках під радянською окупацією, все населення Карелії, яке становило 10 % населення Фінляндії, вирішило покинути рідні місця й перебратися до інших регіонів країни. Там їх «втиснули» в помешкання інших фінів, і така ситуація тривала до початку 1945 року — допоки майже всіх переселенців не забезпечили власним житлом. На відміну від багатьох європейських країн із великим контингентом внутрішньо переміщених осіб, Фінляндія була єдиною країною, де громадян-переселенців не розміщували в таборах для біженців. Дев'ятнадцять років потому мої фінські знайомі розповідали мені, як важко було забезпечити житло та усіляку підтримку всім отим втікачам із Карелії.

Чому ж Сталін у березні 1940 року не віддав наказ своїм військам продовжувати наступ і захопити всю Фінляндію? Однією з причин було те, що запеклий опір фінів продемонстрував: подальший наступ буде так само повільним, болісним і принесе великі людські втрати. До того ж перед Радянським Союзом стояло значно важливіше завдання: реорганізація армії та її переозброєння з огляду на неминучу конфронтацію з гітлерівською Німеччиною. Невдалі дії гігантської радянської армії проти крихітної фінської обернулися для Радянського Союзу величезним конфузом: на кожного загиблого фіна припадало вісім убитих радянських військових. Чим далі тривала б війна, тим реальнішою ставала б загроза британсько-французької інтервенції, що втягнула б Радянський Союз у війну з цими країнами, результатом якої міг би стати напад французів і британців на радянські нафтові родовища на Кавказі. Деякі історики роблять висновок, що фінам варто було б погодитися на менш суворі вимоги Радянського Союзу в жовтні 1939 року. Але російські архіви, відкриті у 1990-му, підтвердили тодішні побоювання фінів: Радянський Союз скористався б цими незначними територіальними надбаннями жовтня 1939 року, щоб зламати їхню лінію оборони і захопити всю територію Фінляндії, як він зробив це із трьома балтійськими республіками у 1940 році. Шалений спротив фінів і їх готовність померти за власну свободу, а також повільний темп наступу радянських військ та їхні величезні втрати стали причиною того, що керівництво СРСР у березні 1940 року припинило спроби захопити всю територію Фінляндії.