Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, заявивши, що, буцімто, фінська артилерія обстріляла радянську територію і вбила кількох бійців. (Згодом Хрущов визнав, що той обстріл було здійснено з радянської території за наказом радянського генералітету, щоб спровокувати війну.) Війна, що розпочалася після цього, відома як Зимова війна. Радянські війська здійснювали наступ вздовж усього фінсько-радянського кордону, а радянська авіація завдала бомбових ударів по Гельсінкі та інших фінських містах. Фінські цивільні втрати внаслідок того першого нічного бомбардування становили 10 % всіх фінських цивільних втрат за п'ять років Другої світової війни. Коли радянські війська перетнули кордон і захопили найближче фінське село, Сталін негайно визнав лідера місцевих комуністів на прізвище Куусінен головою «демократичного» фінського уряду, щоб Радянський Союз міг стверджувати, що він не вторгся у Фінляндію, а прийшов захистити цей уряд. Створення маріонеткового уряду переконало тих фінів, які досі ще мали якісь сумніви, що Сталін дійсно хотів захопити всю їхню країну.
На 30 листопада 1939 року, коли спалахнула війна, подробиці цього абсурдно нерівного протистояння були такими: Радянський Союз мав 170-мільйонне населення, тоді як населення Фінляндії налічувало 3 мільйони 700 тисяч. Радянський Союз напав на Фінляндію «лише» чотирма своїми арміями загальною чисельністю 500 тисяч військових і в резерві мав ще багато армій для виконання інших завдань, а Фінляндія захищалася всім складом своїх збройних сил, що налічували дев'ять дивізій загальною чисельністю 120 тисяч військових. Радянську піхоту підтримували тисячі танків, сучасних військових літаків, артилерійських систем, протитанкових і зенітних гармат. А фінська армія хоча й мала сучасну стрілецьку зброю, боєприпасів до неї було вкрай обмаль, а найгіршим було те, що солдатам наказували економити набої й відкривати вогонь по ворогу лише із близької відстані.
Усі ці диспропорції зводили до нуля шанси фінів завдати поразки Радянському Союзу, тим паче, що Сталін був рішуче налаштований на перемогу. Світ уже побачив, як Польща, з її удвічі більшим за фінське населенням та значно кращим військовим обладнанням, була переможена впродовж кількох тижнів німецькими військами, вдвічі меншими за чисельністю порівняно з Червоною армією. Втім, фіни були не настільки нерозважливими й відчайдушними, щоб розраховувати на перемогу в війні. Натомість, як сказав мені один фінський друг, їхнє завдання «полягало в тому, щоб зробити російську перемогу максимально повільною й болісною, змусити заплатити за нею максимально високу ціну». Фінляндія ставила за мету опір, який мала чинити достатньо довго, щоб уряд мав змогу за цей час заручитися військовою підтримкою дружніх країн, тоді як Сталін зневірився б у швидкій перемозі з огляду на великі втрати, яких зазнавали радянські війська.
На превеликий подив Радянського Союзу та решти світу, фінська оборона втрималась. Радянський військовий план наступу на Фінляндію по всій довжині спільного кордону включав наступ на лінію Маннергейма на Карельському перешийку, а також перерізування Фінляндії «в попереку», тобто в її найвужчому місці. В боях із радянськими танками, які йшли в наступ на лінію Маннергейма, брак протитанкових гармат фіни компенсували так званими «коктейлями Молотова» — пляшками, наповненими вибуховою сумішшю бензину та інших хімікатів; кількох пляшок із такою сумішшю було достатньо, щоб знищити ворожий танк. Іще один спосіб боротьби з радянськими танками полягав у тому, що фінські військові, зачаївшись в одиночних окопах, пропускали танк повз себе та встромляли в гусінь колоду, яка знерухомлювала його. Потім деякі відчайдушні фінські солдати підбігали до пошкодженого радянського танка й стріляли всередину крізь ствол гармати та спостережні щілини, намагаючись уразити екіпаж. Не дивно, що рівень втрат у фінських протитанкових підрозділах сягав 70 %.
Найбільший захват у світових оглядачів викликало успішне знищення фінами двох радянських дивізій, які пішли в наступ, намагаючись перерізати Фінляндію посередині, в найвужчому місці. Радянські війська просувалися на танках та вантажівках кількома дорогами, що вели з Радянського Союзу вглиб Фінляндії. Невеликі групи фінських військових у білих маскхалатах, пересуваючись на лижах засніженими лісами, перерізали радянські колони на сегменти, а потім почергово знищували їх (фото 2.5). Один фінський ветеран розповідав мені в 1959 році про тактику, яку використовував разом зі своїми бойовими побратимами в тих зимових боях. Вночі радянські солдати, зупинивши довгі колони своїх машин на вузькій однорядній лісовій дорозі, грілися біля великих вогнищ. (Натомість фінські солдати користувалися вночі обігрівачами у своїх наметах і були невидимими ззовні.) Мій фінський товариш зі своїм взводом йшли на лижах крізь ліс, невидимі у своїх білих маскхалатах, і наближалися до радянської колони на відстань пострілу (фото 2.6). Потім вони видиралися із гвинтівками на дерева й видивлялися у світлі вогнищ радянських офіцерів, вбивали їх — і відразу мчали на лижах геть, залишаючи бійців ворога переляканими, деморалізованими і без командирів.
Чому ж фінській армії так довго вдавалося перемагати, захищаючись від армії радянської з її величезною перевагою в живій силі та техніці? Однією із причин була мотивація: фінські солдати розуміли, що воюють за свої сім'ї, за свою країну, за свою незалежність, і заради цього вони готові були померти. Наприклад, коли радянські війська наступали по замерзлій Фінській затоці, її захищали лише невеликі групи фінських військових на островах. Людям, які тримали оборону, сказали, що засобів для подальшої евакуації немає, тому вони мусять залишатися на островах і вбити якомога більше ворогів до того, як уб'ють їх самих; так фіни і чинили. По-друге, фінські військові були призвичаєні жити у лісі й ходити по ньому на лижах узимку, тож вони добре знали місцевість, на якій воювали. По-третє, фінські військові мали одяг, взуття, тенти та стрілецьку зброю, пристосовані до фінської зими, а радянські солдати цим забезпечені не були. І, насамкінець, фінська армія, подібно до нинішньої ізраїльської, була значно ефективнішою, ніж можна було припустити з огляду на її чисельність. Ця ефективність забезпечувалася гнучкістю та неформальністю, які давали змогу військовим брати на себе ініціативу та відповідальність, а не сліпо виконувати накази.
Однак впертий опір фінської армії та її тимчасові успіхи просто давали змогу відтягнути час поразки. З таненням криги та снігу навесні Радянський Союз зміг, нарешті, повною мірою скористатися своєю чисельною та технічною перевагою й організувати широкий наступ на Карельському перешийку та через Фінську затоку. Фінляндія ж покладала свої надії на отримання допомоги від добровольців і прибуття військових підрозділів та техніки з інших країн. Що ж відбувалося на дипломатичному фронті?
Загальне співчуття до маленької Фінляндії, яка хоробро захищалася від могутнього радянського агресора, надихнуло 12 тисяч добровольців, здебільшого шведів, поїхати до Фінляндії на війну. Але не встигла більшість із цих добровольців завершити свою військову підготовку, як війна скінчилася. Деякі країни надіслали військове спорядження різного ступеня корисності. Наприклад, один фінський ветеран розповідав мені про старі гармати часів Першої світової, які надіслала Італія. Коли з такої гармати стріляють, вона відкочується назад, тому мусить мати міцний лафет. Для обслуги кожної гармати потрібен не лише гармаш, а й коригувальник вогню, який розміщувався на певній відстані попереду гармати, щоб помічати, куди падає снаряд, і залежно від цього виставляти вертикальний нахил для наступного пострілу. Але, як розповідав мені знайомий ветеран, ці старі італійські гармати були так погано спроектовані у плані поглинання віддачі пострілу, що кожна з них потребувала двох коригувальників: одного штатного попереду, і другого — позаду. Перший стежив, куди падав снаряд, а другий — куди відкочувалася гармата!