Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Оскільки радянські лідери довіряли президентам Паасіківі та Кекконену, фіни вирішили не переобирати керівників, як це заведено у звичайних демократичних країнах, і вони залишалися на чолі держави упродовж періоду, що тривав загалом 35 років. Паасіківі обіймав посаду президента 10 років, практично до самої своєї смерті у віці 86 років, а його наступник Кекконен був президентом 25 років, аж поки ослабле здоров'я не змусило його піти у відставку у віці 81 рік. Коли Кекконен зустрівся із Брежнєвим у 1973 році під час переговорів Фінляндії з Європейською економічною спільнотою, він розвіяв занепокоєння радянського керівника, особисто пообіцявши йому, що стосунки його країни з ЄЕС не вплинуть на стосунки з Росією. Фінський парламент дав змогу Кекконену дотриматися своєї обіцянки, швидко ухваливши закон, який подовжував його термін на посаді президента іще на чотири роки, таким чином відклавши президентські вибори, які мали відбутися 1974 року.

Уряд Фінляндії та преса уникали критики на адресу Радянського Союзу і практикували добровільну самоцензуру, яка зазвичай не притаманна демократичним країнам. Наприклад, коли інші країни засудили вторгнення СРСР до Угорщини, Чехословаччини та Афганістану, фінський уряд і преса мовчали. Одне фінське видавництво скасувало свої плани щодо видання роману Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ», побоюючись образити почуття радянських людей. Коли одна фінська газета таки дошкулила Радянському Союзу в 1971 році, справедливо звинувативши його в окупації балтійських республік у 1939 році, радянська газета засудила цю заяву як спробу буржуазних писак зруйнувати добросусідські відносини між Фінляндією та Радянським Союзом, а радянський міністр закордонних справ застеріг Фінляндію, щоб вона не допускала подібних інцидентів у майбутньому. Фінський уряд дослухався до цього застереження й закликав фінську пресу до більшої «відповідальності», тобто до самоцензури потенційно образливих заяв.

Фінське ходіння по канату було способом поєднання залежності від Радянського Союзу з потребою у власному економічному зростанні. Ця маленька країна також змушена була зважати на реалії: нинішні 6 мільйонів фінів ніколи не здобудуть таких масштабних економічних переваг, як 90-мільйонна Німеччина або 330-мільйонні Сполучені Штати. Фінляндія ніколи не досягне успіху в економічних сферах, що залежать від низького рівня життя й результуючої можливості платити робітникам невисоку зарплатню, як це зазвичай буває у країнах поза межами Європи та Північної Америки.

Кількість працівників у Фінляндії завжди буде невеликою за світовими стандартами, і всі вони завжди прагнутимуть високої зарплатні. Тому Фінляндія постійно буде змушена використовувати свою робочу силу повною мірою і розвивати саме ті галузі промисловості, які забезпечують високі прибутки.

Щоб продуктивно використовувати в економіці все своє населення, фінська шкільна система налаштована на забезпечення кожному якісної освіти — на відміну від шкільної системи США, яка декого навчає добре, але більшість — погано. Фінляндія має егалітарні високоякісні державні школи і невелику кількість приватних освітніх закладів. На превеликий подив багатьох американців, нечисленні фінські приватні школи отримують такий самий рівень державного фінансування, що й громадські заклади, і їм не дозволяється збільшувати своє фінансування за рахунок підвищення плати за навчання, всіляких зборів і пожертв! У той час як у Сполучених Штатах шкільні вчителі мають низький соціальний статус і набираються переважно з посередніх студентів вишів, фінські вчителі проходять надзвичайно вимогливий конкурентний відбір: ними стають найбільш здібні випускники середніх шкіл та університетів; вони мають високий соціальний статус (навіть вищий за статус університетських викладачів!), отримують високу зарплату, всі мають дипломи, наукові ступені, і їм дозволена значна автономія у виборі методів навчання. У підсумку фінські школярі мають найвищі або одні з найвищих у світі показники грамотності, знань із математики та здатності вирішувати складні проблеми. Фінляндія використовує все найкраще, що мають її жінки та чоловіки: вона стала другою країною у світі (після Нової Зеландії), яка надала жінкам право голосу, а під час одного з моїх візитів її президентом була жінка. У Фінляндії навіть до поліції беруть найкращих: знову ж таки, на превеликий подив американців, фінський полісмен мусить мати університетський диплом бакалавра; фінській поліції довіряють 96 % фінів, і вона майже ніколи не застосовує зброю. Минулого року фінська поліція під час несення чергування здійснила лише шість пострілів, з яких п'ять були попереджувальними — це менше, ніж середня кількість пострілів, які робить поліція в моєму Лос-Анджелесі щотижня.

Такий потужний наголос на освіті забезпечує надходження на ринок праці продуктивної робочої сили. У відсотку до загальної кількості свого населення Фінляндія має найвищу частку інженерів у світі. Вона є світовим лідером у технологіях. Її експорт становить майже половину ВВП, а основні статті експорту — це високотехнологічна продукція: промислові товари та важка машинерія замість деревини та інших лісоматеріалів, як це було до Другої світової війни. Фінляндія стала світовим лідером у розвитку новітньої високотехнологічної продукції, сировиною для якої є деревина: добрив, текстильних волокон як замінників вовни та міді й навіть гітар. Сукупні приватні та державні інвестиції в наукові дослідження і розробки становлять 3,5 % ВВП, тобто майже вдвічі перевищують аналогічний показник інших країн Євросоюзу, і (разом із відсотком ВВП, який витрачається на освіту) є одними з найвищих у світі. Результатом такої чудової освітньої системи та значних інвестицій у дослідницьку діяльність і розвиток стало те, що за якихось півстоліття Фінляндія з бідної країни перетворилася на одну з найбагатших у світі. Її середній дохід на одну людину дорівнює на сьогодні аналогічному середньому доходу Франції, Німеччини та Великої Британії, причому кожна з цих країн має населення, що в 10 разів більше за фінське, і була багатою впродовж тривалого часу.