Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Що це таке? — спитав він.
— Шлунок печерного ведмедя, якого я вбив у той рік, коли в мене з'явились роги. Його треба кудись підвісити або закріпити над якоюсь дірою, а потім наповнити водою і вкинути до нього розпечене каміння. Воно швидко нагріє воду, і ми будемо мати дуже смачну юшку.
— А хіба каміння не пропалить шлунок?
— Та ні, ще жодного разу не пропалювало.
— Хіба він зачарований?
— Повір мені, жодної магії. Просто міцний шлунок, та й усе, — відповів Гарцхвог, узяв оленя за ноги й, крекнувши, одним рухом розірвав тушу навпіл, а потім став вирізати найкращі шматки м'яса ножем.
— Мабуть, це був дуже великий ведмідь, — прошепотів Ерагон.
Гарцхвог видав глибокий гортанний звук, що нагадував «рук-рук».
— Він був більшим, ніж я зараз, Убивце Тіні.
— Ти теж убив його за допомогою пращі?
— Ні, я задушив його голими руками. Ургалам заборонено користуватися зброєю, коли вони досягають певного віку й повинні довести всім свою хоробрість, — Гарцхвог на мить зупинився, а його ніж тим часом занурився в тушу по самісіньке руків'я. — Але багато хто не наважується вступити у двобій із печерним ведмедем, полюючи на вовків або ж на гірських козлів. Саме тому ватажком став я, а не хтось інший.
Кивнувши, Вершник залишив ургала розрізати м'ясо, а сам пішов до багаття, де викопав невеличку ямку й увіткнув довкола неї кілька кілочків, на які повісив ведмежий шлунок. Потім він назбирав добру дюжину каменів завбільшки з яблуко й укинув їх до багаття. Доки ті нагрівались, Ерагон скористався магією, щоб на дві третини наповнити шлунок водою. Після цього він заходився майструвати з кількох гілочок молодої верби та смужки шкіри щось таке, що віддалено нагадувало щипці, а коли камені розпеклися до червоного, Вершник крикнув Гарцхвогу:
— Здається, вони готові!
— Тоді кидай їх у воду, — гукнув той у відповідь.
Ерагон дістав щойно змайстрованими щипцями один із каменів і поклав його до посудини. Торкнувшись води, камінь спочатку зашипів, а потім видав у повітря хмаринку пари. Після того як у ведмежому шлунку опинився третій камінь, вода в ньому обернулася на окріп. Ступаючи своїми важкими кроками, Гарцхвог підійшов до Ерагона й кинув у воду дві пригорщі м'яса, а потім приправив юшку сіллю й паростками розмарину, чебрецю та ще якихось диких трав, які він зібрав під час полювання. Далі він поклав біля вогнища великий плаский шматок сланцю, а коли той нагрівся, став смажити на ньому невеличкі смужки м'яса.
Доки готувалася їжа, мандрівники відкололи собі від пенька по великій трісці й вирізали з них ложки. Вершник був такий голодний, що йому здалося, ніби юшка вариться цілу вічність, а коли вона врешті-решт була готова, обидва воїни накинулись на неї, ніби пара голодних вовків. Вершник навіть не підозрював, що може з'їсти вдвічі більше, ніж завжди. Решту їжі кількома величезними ковтками знищив Гарцхвог, який їв за шістьох дорослих чоловіків.
Тепер можна було відпочити. Ерагон задоволено влігся на траві й став поглядати на світлячків, що кружляли довкола буків, немовби ганяючись один за одним. Десь далеко в заростях хрипко ухнула сова, а на темно-червоному небі стали з'являтися перші зірки.
За мить юнак заплющив очі, і його голову заполонили думки про Сапфіру та Арію. У скронях Вершника глухо пульсувала кров. Усе було тихо й спокійно, аж доки він не почув, як ліворуч від нього щось хруснуло. Різко обернувшись, юнак побачив, як Гарцхвог виколупує зламаною кісткою рештки їжі із зубів. Вершник зиркнув на свого супутника, а потім зупинив погляд на ургалових ногах — той зняв свої велетенські сандалії, перш ніж вони почали їсти. Ерагон не без подиву помітив, що на кожній нозі Гарцхвога було по сім пальців.
— Гноми мають на ногах стільки ж пальців, як ви, — мовив він.
Гарцхвог виплюнув на вугілля шматочок м'яса.
— Гм… — знехотя відповів він. — Я цього не знав. Мені якось ніколи не було діла до їхніх ніг.
— А тобі не здається дивним те, що в ургалів і гномів по чотирнадцять пальців на ногах, а в людей і ельфів тільки по десять?
Почувши таке, Гарцхвог роздратовано скривив свої тонкі губи: