Слідопит, або Суходільне море

Мейбл наскільки зраділа, що від неї, нарешті, тікає останній ворог, настільки ж і засумувала, що розлучається зі своїми друзями; але вона ще встигла через бійницю послати Кепові, який дуже неохоче спроквола відходив, поцілунок рукою і крикнути кілька лагідних слів на прощання.

Тепер ворог, здавалося, на деякий час відклав свій намір оволодіти блокгаузом. У кожному разі Роса, вилізши на горище, звідки найкраще було все видно, доповіла, що всі посідали їсти у віддаленому й замаскованому кінці острова і що М’юр з Кепом спокійно сидять собі з ними і теж пригощаються, ніби нічого й не скоїлося. Звістка ця була великим полегшенням для Мейбл, і вона знову заходилася думати над тим, як би їй самій утекти або хоча б якимось чином попередити батька про ту небезпеку, яка його підстерігає. Сержант мав повернутися сьогодні вдень, і Мейбл усвідомлювала, що від кожної виграної або втраченої хвилини залежить його доля.

Так минуло, може, три, а може, чотири години. Острів знову поринув у глибоку тишу. День уже наближався до кінця, а Мейбл усе ще так нічого й не вирішила. Роса готувала внизу скромну вечерю, і Мейбл тепер сама полізла на горище, звідки перед нею, мов на долоні, відкрився весь острів, хоча багато що й заступали крони дерев. Вилізти на дах, одначе, дівчина не відважилася, побоюючись, щоб який індіянин, бува, не прошив її кулею. Вона тільки висунула з даху голову й уважно, мов та «Анна, сестра Анна» довкола замку Синьої Бороди[130], обнишпорила очима всі до однієї протоки довкола острова.

Сонце вже зовсім зайшло, а про сержанта з човнами не було жодної звістки, і Мейбл після вечері ще раз вилізла на дах, щоб виглянути востаннє, сподіваючись, що батько з загоном повернеться, як смеркне, що було б тільки па краще, бо це хоч якоюсь мірою перешкодило б індіянам нанести удар із засідки, який завидна міг би виявитися згубним, і, може, їй було б легше попередити своїх про небезпеку за допомогою вогню, що в іншому разі вона навряд чи була б спроможна зробити. Отож Мейбл пильно обвела очима весь виднокруг і вже приготувалася була злазити, коли раптом якийсь новий, як їй здалося, предмет привернув її увагу. Острівці так тісно скупчилися в тому місці, що між ними було чітко видно шість чи вісім вузесеньких проток, і в одній із них, захованій густими прибережними кущами, стояла індіянська пірога, в чому вона переконалася, ще раз добре придивившись. Поза всяким сумнівом, у ній була людина. Зваживши, що коли це ворог, то її сигнал все одно нічого не зашкодить, а на випадок, якщо це друг, то може виявитися й корисним, заінтригована дівчина помахала незнайомцеві прапорцем, якого вона приготувала для батька, щоб попередити його про небезпеку. Сигналізувала вона з великою осторогою,— так, щоб на острові піхто не помітив.