Слідопит, або Суходільне море

Роса без вагань призналася, що її було послано на острів із метою точно вивідати, скільки на ньому солдатів, і придивитися, чим вони займаються, хоча з властивою їй наївністю вона не приховала й того, що її спонукало піти на це завдання головним чином бажання зробити добро для Мейбл. З того, що розвідала Роса, а також з інших джерел, ворог точно дізнався про сили, які пост міг виставити проти нього, як дізнався й про те, скільки вирушило солдатів з сержантом Дангемом, а також і про те, з якою метою було споряджено експедицію. Він не знав лише, де сержант перестріне французькі човни. Любо було б спостерігати, як ці дві щирі душі намагаються випитати одна в одної все, що обходило друзів кожної; при цьому впала б у вічі незвичайна вроджена делікатність, з якою обидві тамували в душі бажання викликати співрозмовницю на недозволену відвертість, як і те, з яким тонким інтуїтивним чуттям вони уникали всього, що могло б завдати шкоди їхнім народам. Обидві цілком довіряли одна одній, і кожна залишалась до кінця вірною своїм. І хоч Росі кортіло дізнатися, куди поплив сержант і коли він вертатиметься, не менше, ніж Мейбл — про плани індіян, вона стримувалася з тактовністю, гідною людини найвищої культури. Вона навіть не намагалася обхідним шляхом примусити Мейбл вибовкати таку важливу таємницю. Зате коли Мейбл сама торкалася чогось такого, що могло хоча б якось пролити світло на те, що найдужче цікавило індіянку, вона, затамувавши подих, ловила кожне слово дівчини.

За розмовами час летів так непомітно, що обидві забули й про сон. Перед ранком, одначе, втома взяла своє, і Мейбл, піддавшись умовлянням подруги, лягла все-таки на одну з солом’яних постелей, приготованих для солдатів, і незабаром заснула глибоким сном. Роса лягла поруч, і невдовзі на всьому острові запанувала така глибока тиша, ніби в цих лісових володіннях ніколи не ступала нога людини.