Слідопит, або Суходільне море

— Не звертайте ніякої уваги на те, що там вам каже ваш дядечко, чарівна Мейбл! — втрутився М’юр.— Горе, безсумнівно, швидко розладнало його розумові здібності, і він зовсім не думає про кінцеві наслідки нашого критичного становища. Ми ж перебуваємо — і це треба визнати — в руках у вельми розсудливих і поважних осіб, і нам нічого остерігатися якогось грубого насильства з їхнього боку. Втрати ж, яких ми зазнали,— неминуче явище під час війни, і вони не можуть змінити того ставлення до ворога, яке ми маємо в душі, бо ці втрати аж ніяк не є свідченням того, що з полоненими можуть повестися несправедливо. Запевняю, що ні добродій Кеп, ні я не маємо ніяких підстав на будь-що нарікати, відколи ми здалися в полон добродієві Гострій Стрілі, який своєю відвагою та поміркованістю нагадує мені славного римлянина чи спартанця. Але не забувайте, що звичаї різних народів не однакові і що наші скальпи можуть стати законною жертвою за упокій душі загиблих ворогів, якщо ви не врятуєте нас капітуляцією.

— Багато розумніше буде, коли я не вийду з блокгауза, доки остаточно не вирішиться доля острова,— відповіла йому Мейбл.— Нашим ворогам нічого боятися мене, адже вони добре знають, що така людина, як я, нічого поганого їм не заподіє. Ні, я краще сидітиму тут: так набагато безпечніше для дівчини моїх років.

— Бачите, якби йшлося тільки про те, що зручно вам одній, Мейбл, то ми з радістю могли б пристати на ваші побажання, проте оці джентльмени такої думки, що блокгауз може допомогти їм у здійсненні їхніх військових планів, і вони мають велике бажання заволодіти ним. Скажу вам чесно: опинившись з вашим дядьком у такому делікатному становищі і побоюючись фатальних наслідків, я скористався владою, наданою офіцерові його королівської величності, й усно висловив згоду піти на капітуляцію, зобов’язавшись здати ворогові блокгауз і весь острів. Така вже зрадлива фортуна на війні, чарівна Мейбл, і їй треба підкорятися. Тому негайно ж відчиніть двері і здайтеся на ласку тих, котрі знають, як бути з красою та цнотою в безщасті. В усій Шотландії ви не знайдете люб’язнішого чи галантнішого кавалера, який знав би краще правила етикету, ніж оцей доблесний вождь.

— Не виходь із блокгаузі — шепнула Роса, що стояла поруч й уважно стежила за всім, що відбувалося. — Блокгауз — добре, скальп не здирати.

Якби не ці Росині слова, наша героїня, мабуть, була б таки піддалася квартирмейстеровому вмовлянню: вона вже була подумала. що, мабуть, розумніше було б замирити ворога поступкою, ніж роздратовувати його опором. Адже вони, гадала дівчина, усе одно знають, що оскільки дядько з містером М’юром у їхніх руках, то в блокгаузі нікого з чоловіків нема, і, якщо вона відмовиться впустити їх добровільно, вони, чого доброго, вирвуть двері чи прорубають сокирами дірки в стіні, адже рушниць їм тепер не було чого боятися. Але порада Роси змусила її завагатися, а недвозначний потиск руки й благальний вираз очей індіянки знову підсилили в ній рішучість, яка була трохи похитнулася.