Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Відтоді всі його взаємини з жінками складалися якось не так, а коли обидві сторони виявляють трохи доброї волі, це виходить, на жаль, дуже просто. Є шаблон почуттів, дій і ускладнень, і щойно чоловік та жінка про нього згадають, їм уже здається, що вони ось-ось опиняться в його полоні, і такий процес у суті своїй має зворотний характер, коли завершальні події проштовхуються наперед, і це вже не той струмок, що витікає із джерела; про чисту радість двох людей одного від одного, про це найпростіше й найглибше з любовних почуттів, це природне джерело решти почуттів, у разі такої психологічної перестановки можна забувати взагалі. Отож і Ульріх у своїх поїздках з Діотимою нерідко пригадував, як вони прощалися після його першого візиту. Він тримав тоді її м’яку руку в своїй, штучно удосконалену й ушляхетнену невагому руку, і вони дивились одне одному в очі; обоє запевне відчували антипатію, але думали про те, що могли б усе ж таки спопелитись одне від одного. Від того видіння щось поміж них зосталося. Так угорі дві голови обдають одна одну страшним холодом, тоді як унизу тіла, палаючи й не чинячи опору, вливаються одне в одне. Є в цьому щось лиховісно-міфічне, як у двоголовому богові чи в чортовому копиті, й воно неабияк збивало з пантелику Ульріха в юності, коли з ним траплялося таке частіше, але з роками з’ясувалося, що це — всього-на-всього дуже цивілізований стимул кохання, точнісінько такий самий, як заміна голизни роздягненістю. Ніщо не розпалює цивілізованого кохання дужче, ніж солодке усвідомлення, що ти здатний викликати в людині такий захват, довести її до такого божевілля й таких перемін, домогтися яких по-іншому лишається тільки один шлях: просто зважитися на вбивство… І справді, подумати лишень — щоб отакі переміни могли статися з цивілізованими людьми, щоб ми могли отак на когось вплинути?!. Хіба не таке запитання, не такий подив стоїть у сміливих і осклянілих очах усіх, хто пристає до самотнього острова хтивости, де вони — і вбивці, й доля, й Бог і де у вкрай зручний спосіб досягають найвищого для них ступеня ірраціональности й авантюризму?
З часом в Ульріха прокинулась антипатія до цього різновиду кохання, і врешті вона поширилася й на його власне тіло, яке завжди потурало таким протиприродним зв’язкам тим, що хизувалося перед жінками модною мужністю, хоч він, як для неї, мав надто багато розуму й внутрішніх суперечностей. Іноді його просто-таки поймали ревнощі до свого зовнішнього вигляду, як до суперника, що вдається до дешевих і не зовсім чесних засобів, і в цьому виявлялася суперечність, властива й решті людей, хоч вони її й не відчувають. Адже то він сам дбав про це тіло, надаючи йому гімнастичними вправами тієї форми, виразности, тієї готовности до дій, вплив на внутрішній світ яких не такий уже й малий, щоб його не можна було порівнювати з впливом завжди усміхненого чи завжди суворого обличчям на душевний стан; і в більшости людей тіло, хоч як дивно, або занедбане, сформоване й спотворене випадковостями і, здається, майже не має нічого спільного з їхнім розумом і сутністю, або сховане під личиною спорту, яка надає йому такого вигляду, як у ті години, коли воно у відпустці від самого себе. Адже це — години, коли людина снить наяву, пливе на хвилях мрії про бажаний вигляд, мимоволі запозичений із часописів цього великого й чудового світу. Всі оті м’язисті й засмаглі тенісисти, вершники й автомобілісти, які мають вигляд знаменитих рекордсменів, хоча зазвичай просто непогано роблять свою справу, оті пишно вдягнені або пишно роздягнені жінки — всі вони не хто інші, як прожектери, й від звичайних мрійників відрізняються лише тим, що їхня мрія не затримується в голові, а фізично, драматично (якщо згадати про більш ніж сумнівні окультні явища, то так і хочеться сказати: ідеопластично) здійснюється спільними зусиллями на вільних просторах як творіння масової душі. Але зі звичайними фантазерами їх об’єднує одна безсумнівно спільна риса: це — певна поверховість їхнього сну наяву, і вона стосується і його глибини, і змісту. Проблема комплексної фізіономії наразі ще, здається, не розкрита; хоча ми навчилися робити висновки про вдачу людини з її почерку, голосу, пози під час сну й бозна з чого ще — висновки, іноді навіть навдивовижу слушні, — для тіла як цілого є лише зразки моди (за ними воно й надає собі вигляду) або, в крайньому разі, своєрідна моральна філософія лікування природними чинниками.