Людина без властивостей. Том I

Та, на його подив, виходило так, що Арнгайм страшенно його дратував. Ульріх бачив у ньому випещений сприятливими обставинами зразковий приклад ненависного йому, Ульріхові, інтелектуального розвитку. Адже цей знаменитий писака був досить розумний, щоб збагнути, в яке сумнівне становище поставила себе людина, відколи шукає свій образ уже не в дзеркалі струмків, а в чітких, ламаних площинах свого інтелекту; але цей король від заліза й писака провину за таке становище покладав на вихід інтелекту на сцену, а не на його недосконалість. Якесь махлярство приховувалось у цьому поєднанні ціни на вугілля й душі, і це махлярство було воднораз цілеспрямованим відділенням того, що Арнгайм, виразно усвідомлюючи, робив від того, про що він, невиразно здогадуючись, казав і писав. До цього додавалося, викликаючи в Ульріха ще глибше невдоволення, й щось таке, що було для нього нове, — поєднання розуму з багатством; адже коли Арнгайм, розводячись на ту чи ту вузьку тему майже як фахівець, раптом недбало махав рукою, відмітав подробиці й змушував їх щезати у світлі якої-небудь «великої ідеї», то навіть коли це й випливало з досить умотивованої потреби, однак таке вільне кидання з боку в бік нагадувало водночас багатія, котрий дозволяє собі все, що добре й дороге. Арнгайм був багатий на розум у такому значенні слова «багатий», яке завжди трохи нагадувало про багатство матеріальне. Та створювати труднощі цьому знаменитому чоловікові найдужче Ульріха підохочувало, мабуть, не це, а, либонь, очевидна схильність розуму Арнгайма до гідности придворного й домашнього побуту, схильність, яка вже сама собою веде до поєднання з найкращими Гатунками і традиційного, і незвичайного; адже у дзеркалі самовдоволеної обізнаности Арнгайма Ульріх бачив ту манірну Гримасу, якою виявляється обличчя часу, якщо його позбавити небагатьох справді виразних рис пристрасти й інтелекту, і через це Ульріх не знаходив нагоди ближче придивитися до чоловіка, що мав, певно, й чимало всіляких заслуг. Боротьба, яку оце провадив Ульріх, була, звичайно, геть безглузда — боротьба в оточенні, яке заздалегідь визнавало правду за Арнгаймом, боротьба за справу, не варту доброго слова; у найкращому разі можна було б сказати, що ця безглуздість мала сенс цілковитої самовіддачі. Але боротьба ця була й геть безнадійна, бо якщо Ульріхові іноді й щастило завдати своєму супротивникові рани, то згодом виявлялося, що удар прийшовся не в той бік; коли Арнгайм-інтелектуал уже лежав, здавалося, переможений на землі, тоді з поблажливою усмішкою підводився, як одна крилата істота, Арнгайм-реаліст і, поспішаючи перейти від марних розмов до дій, вирушав у Багдад чи в Мадрид.