Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Янгель ніколи не заспокоювався на досягнутому. Він був автором ідеї мобільного комплексу з міжконтинентальною ракетою, яку можна перевозити і запускати прямо з контейнера. Янгель вирішив розташувати ракету в контейнері, з якого вона вистрелювалася як з рушниці, а її маршові двигуни вмикалися вже в польоті. Навіть найближчі соратники Янгеля спершу не повірили в можливість пострілу двохсоттонною махиною. Але Михайло Кузьмич довів, що це можливо. Так з’явився славнозвісний ракетний комплекс «Сатана».
Янгель визначив і мій шлях як конструктора і ракетобудівника. Михайло Іванович Галась недавно розповів у пресі, що саме Янгель порадив йому взяти мене до себе в помічники. Так воно і було. Я опинився в команді Михайла Івановича, якого називаю своїм учителем. А міг опинитися в іншій команді, на якомусь іншому напрямку.
Янгель одного разу просто врятував мені життя. Році, здається, у 1969-му, під час відпочинку в Євпаторії, я потрапив до лікарні з зараженням крові на грунті гнійного перитоніту. У мене температура — за сорок, на вулиці — за тридцять, і немає абсолютно ніяких необхідних антибіотиків. А потрібні були дуже сильні ліки, інакше кінець. Зараження крові — річ серйозна. Дружина додзвонилася до Михайла Кузьмича, і він з рейсовим літаком передав якісь новітні антибіотики, яких потім вистачило і сусідам по палаті.
Михайло Іванович Галась, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, був років на вісім-дев’ять старшим за мене і вже очолював групу провідних конструкторів. На кожнім виробі, на кожній ракеті був свій провідний конструктор — той, хто вів тему і відповідав за неї. А Галась був над ними. І Михайло Іванович взяв мене до себе провідним конструктором. Мені було 28 років, коли я почав свою полігонну епопею в сонячному Казахстані технічним керівником ракетних випробувань. Режим роботи в мене був такий: півтора-два місяці, іноді до трьох, на полігоні, якийсь час у Дніпропетровську, і знову — на випробування. Якщо все це скласти, я провів на полігонах багато років.
Життя було своєрідне, йому присвячена пісня: «Степь да спирт — и ни одной девчонки, иногда работа до утра, иногда — ракеты голос звонкий, иногда зуденье комара». Був ще дзвінкий голос гітари. А загалом навіть не степ, а пустеля. Містечко, де жили військові, випробувальні установки і два готелі. У мене вже тоді були люди в підпорядкуванні, була «Волга» з особистим водієм. Кум королю, сват міністру. Номер «люкс» у готелі. Якихось півтори кімнати, але все-таки. У моєму номері холодильник, а в багатьох інших немає. Звичайно, розрада слабка, якщо зіставити це із сорокаградусною спекою, порохнявими бурями, диким холодом узимку і такими вітрами, що валять з ніг. Але почуття, що ти робиш виняткової важливості справу, переважувало все це абсолютно. І був ще приз у вигляді весни. Пустеля покривалася тюльпанами, краєвид був незвичайний.
Певна річ, усі ці роки я був радянською людиною до мозку кісток. Мене могли перевести на роботу, скажімо, на Урал, і я б поїхав, але це не означає, що в мене з’явилося б почуття, начебто я працюю на Росію. Ні, саме на Радянський Союз, яким я, селянський син, безмірно пишався. Природно, і в КБ «Південне», в українському Дніпропетровську я працював на Радянський Союз.
Те, що я був керівником випробувань, означало, що на мені лежала вся відповідальність і за підготовку, і за сам пуск ракети. А з’їжджалися люди з усієї величезної країни. У створенні кожної ракети і космічних апаратів, що запускаються, беруть участь сотні підприємств. Це величезна кооперація. І ти дійсно стаєш керівником великого масштабу. Там я проходив першу школу керування і прийняття рішень. Ну, і, звичайно, спілкування з людьми. Виникало багато аварійних і позаштатних ситуацій, коли потрібно було приймати рішення і брати на себе відповідальність. Від технічного керівника випробувань часом залежала доля величезної розробки, багаторічна праця багатьох тисяч людей. Під час випробувань я повинен був керувати людьми старшими мене за віком і за посадою. Але наші генеральні могли не втрачати спокою: якщо вже щось негаразд, у чомусь немає впевненості, я не дам команди на пуск, не буду даремно ризикувати. Краще ще і ще раз зібрати фахівців, розібратися в усьому разом з військовими і докопатися до суті. Хто не має відношення до нашої професії, той не зрозуміє, що означає угробити ракету.