Україна — не Росія

Якщо порівнювати відповідні сектори економіки України і Росії, можна прийти до висновку: російська космічна галузь за обсягом перевищує українську так само, як сама Росія перевищує Україну за населенням. Грубо кажучи, в три рази. За рівнем же розвитку ці галузі дуже близькі між собою. Я б навіть ризикнув порівняти їх з двома частинами голограми, розрізаної ножицями. Відомо, що і після цього кожна частина голограми продовжує зберігати інформацію про іншу. Знаючи стан справ на українських підприємствах, в конструкторських бюро й інститутах, що працюють на ракетно-космічну галузь, сьогодні ще можна екстраполювати ці знання на російську сторону, робити прогнози і висновки. Я вже не кажу про рівень живих зв’язків і співробітництва, про технології і технічні знання, що являють собою спільну власність, про значну взаємозалежність, яка буде зберігатися досить довго.

Але час біжить швидко, і такий стан справ неминуче почне мінятися. У російської космічної галузі є одна явна перевага. Справа в тім, що сама Росія не роззброїлася так, як це зробила Україна. Росія зберегла ядерну і ракетну зброю, вона розвиває (не може не розвивати) пов’язані з цим наукові напрямки в системі своїх закритих військових НДІ. Україні буде важко її наздоганяти.

Наша космічна галузь не може обійтися без серйозної державної підтримки. Не випадково навіть у багатих західних країнах космічна діяльність усіляко підтримується уродами. Нам потрібна максимально збалансована національна космічна програма, нам потрібна гранично мудра і далекоглядна технологічна політика. Правда, судити про те, наскільки далекоглядною була та чи інша політика, можна лише потім, коли пройде певний час. На жаль, неможливо просто відтворити чийсь досвід — скажімо, Японії або Південної Кореї, — яким би ефективним він не був. Але найбільшою помилкою була б відсутність будь-якої технологічної політики.

Одну із складових цієї політики я бачу такою. Не упускаючи ні однієї можливості технічного і технологічного співробітництва з сильними іноземними партнерами, наша аерокосмічна промисловість повинна не послабляти, а навпаки, посилювати свою інтеграцію з російською. У нас немає ніякої потреби спеціально форсувати наше технічне відокремлення, воно відбувається і буде відбуватися просто з тієї причини, що Україна і Росія — окремі держави, розходження між якими наростають цілком природно. Разом з тим, при сьогоднішній бідності України і Росії, космос, авіація і озброєння — ті галузі, де нам разом легше прориватися. Від звичайної кооперації, від виконання замовлень один одного необхідно активніше переходити до великих партнерських проектів. Вони вже є, але їх явно недостатньо. Світовий досвід транснаціональних промислових груп показує, що у них приватний капітал здатен співіснувати з державним, і нам необхідно цей досвід освоювати.

Українським і російським партнерам немає потреби придивлятися і звикати один до одного, довго шукати спільну мову, узгоджувати норми і стандарти, полагоджувати патентні тонкощі. Елементи взаємодоповнення в наших економіках — це об’єктивна реальність. Використовувати цю реальність — значить уникнути величезних втрат при створенні і підтримці паралельних структур. Економія, яка досягається на цьому шляху, стає вирішальним конкурентним фактором. Але перш за все доповнюють один одного наші люди.[111]