Україна — не Росія

Дніпропетровськ поділявся на райони — Жовтневий, Дзержинський, Центральний, Кіровський, Індустріальний і так далі. Мабуть, від мене чекали, що я буду стрибати від щастя. Але це ж повний розрив із спеціальністю, зовсім інше життя, а мені так хотілося бути ракетобудівником. Я виступив і при всіх оголосив, що категорично проти. Не хочу і не піду. Перший секретар райкому партії на це сказав: «Його треба виключити з КПРС за такі заяви». На що я відповів: «А я безпартійний». Але якась неприємність могла на мене чекати: адже я цьому секретарю практично в душу плюнув. Він-бо упевнений, що вище партійної кар’єри нічого нема, а тут його кар’єру знецінюють на очах усіх. Але мене виручив Михайло Кузьмич Янгель. З огляду на те, що районна звітно-виборна конференція була на носі і на ній питання про мене могло у якійсь формі спливти, він запропонував мені: «Льоня, знаєш що, а відправлю я тебе в тривале відрядження до Москви, на фірму Корольова».

Справа в тім, що «Південному» разом з фірмою Корольова була доручена частина радянської програми польоту на Місяць. Я пропрацював у Москві кілька місяців, повернувся, коли конференція давно пройшла і про мене забули. Правда, не зовсім: мене таки змусили вступити до партії, хоча тих з мого оточення, хто до партії рвався, усіляко мордували і притримували. По добрій волі зробити це було важко.

Про Місячну програму і про те, що ми зробили модуль, який міг спускатися, я вже говорив. Мені довелося бути свідком надзвичайно цікавих пов’язаних з програмою перипетій. Увесь час точилася боротьба за те, кому дістанеться та чи інша тема: Челомею, Янгелю чи Уткіну (Володимир Федорович Уткін став, після смерті Янгеля, нашим генеральним конструктором), чи може ще кому-небудь. Часто-густо результат цієї боротьби вирішувала не технічна або організаційна доцільність, а той простий факт, що в Челомея працював син Хрущова. Бували випадки, коли деякі наші розробки (ми тоді не говорили «українські», але фактично це було так) просто вольовим рішенням передавалися до Москви челомеєвській фірмі.

Здорове суперництво, коли воно носить чесний характер, — річ гарна. Чесного суперництва ми в Дніпропетровську не боялися тому, що знали ціну собі і своїй техніці і тому, що в нас працювали винятково сильні конструктори.

Я щасливий, що був молодшим соратником Михайла Кузьмича Янгеля, ракетника Божою милістю. Як конструктор Янгель не мав собі рівних. Ветерани ракетобудування зараз сходяться в тім, що його вироби перевершували те, що робив Корольов, хоча славу Корольова ніхто не ставить під сумнів. Розробки Янгеля були перспективніші, безвідмовніші, дешевші. Він завжди дивився далеко вперед. Як я тепер розумію, момент, коли ми остаточно відпрацювали орбітальний варіант ракети Р-36 (провідним конструктором по цій ракеті був Михайло Іванович Галась), можна назвати однією з головних подій в історії XX століття: саме тоді стало ясно, що переможців у ракетно-ядерній війні не буде, залишається тільки шлях переговорів і роззброєння. Орбітальний варіант ракети перекреслив усі надії американців на успішну протиракетну оборону. Наша ракета показала, що може досягти будь-якої точки планети, причому обчислити, куди направляється орбітальна боєголовка, у ті часи було неможливо.