Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современные любовные романы » Дівчина, яку ти покинув
Дівчина, яку ти покинув - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Дівчина, яку ти покинув

Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:

Лів отримала картину «Дівчина, яку ти покинув» у подарунок від чоловіка. А коли він трагічно загинув, цілком утратила сенс життя. Лише полотно нагадувало їй про найщасливіші миті з коханим. Здавалося, вона відчуває його подих, чує сміх… Та одна випадкова зустріч змінює її життя. Лів нарешті дізнається, хто зображений на картині, дізнається історію цієї дивовижної жінки, яка незбагненним чином вплелася до її власної долі. Неймовірні пошуки, нові зустрічі й знайомства надихають Лів. Вона знову вчиться сподіватися й вірити, вона знову чекає на кохання…
1 ... 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170
Перейти на страницу:

У вихідні подружжя зазвичай лишалося вдома, час від часу виходячи, аби навідатись до місцевого кафе, де за достатньо ясної погоди могли провести кілька годин, граючи в карти чи просто сидячи одне поряд з одним у дружньому мовчанні; його велика рука лежала поверх її маленької.

— У розмовах із месьє Левілем мій батько жартував, що його мадам не звіє вітром, якщо він відпустить її лише на хвилину, — казала Анна Баерчі, яка виросла в сусідньому будинку. — Батько часто казав моїй матері, що, на його думку, це не зовсім пристойно — так горнутися до своєї дружини на людях.

Мало що було відомо про особисті справи самого месьє Левіля, окрім того, що він має слабке здоров’я. Вважалося, що в нього є якийсь приватний заробіток. Якось він запропонував намалювати портрети двох сусідських дітей, але через дивний вибір кольору і застосування нетрадиційної художньої манери вони були прийняті не надто схвально.

Більшість містян у приватних розмовах погоджувалися, що їм більше по душі охайніша техніка і більш правдоподібні малюнки месьє Блюма, який мешкає поряд із місцевим годинникарем.

На Святвечір надходить електронний лист.

Гаразд. Офіційно визнаю: в пророцтвах я повний нуль. Можливо, і в дружбі теж. Але я справді була б рада тебе бачити, якщо тільки ти не застосувала проти мене навички магії вуду, зліпивши мою ляльку, як я тебе навчила. (Це цілком можливо, останнім часом мене діймають сильні головні болі. Якщо це твоїх рук справа, скрегочу зубами від заздрощів. Прийми моє найщиріше захоплення.)

З Раніком нічого по-справжньому не виходить. Виявляється, ділити двокімнатну квартиру з пятнадцятьма чоловіками працівниками готелю зі Східної Європи не бозна-яке задоволення. Хто б міг подумати? Через Gumtree я знайшла собі нове помешкання, спільно з одним бухгалтером, зацикленим на вампірській тематиці. Він гадає, що проживання з такою особою, як я, створить йому відповідний імідж. Здається, він трохи розчарований, що я не заповнила йому холодильник розчавленими на дорозі тваринами і не запропонувала зробити татуювання в кустарний спосіб. А втім усе гаразд. У нього є супутниковий телик, і це лише в двох хвилинах ходи до мого будинку престарілих, тож я більше не маю відмовок, якщо вчасно не встигну замінити сечозбірник місіс Вінсент (краще не питай).

Хай там як. Я справді дуже рада, що ти зберегла за собою цю картину. Чесно. І пробач, що не маю дипломатичного хисту. Я сумую за тобою.

Мо

— Запроси її, — каже Пол, зазираючи через плече. — Життя занадто коротке, чи не так?

Вона не задумуючись набирає номер.

— Отже, що ти робиш завтра? — питає вона, перш ніж Мо встигне заговорити.

— Це таке каверзне питання?

— Хочеш прийти до мене на свято?

— І пропустити щорічне скиглення батьків, з несправним пультом від телевізора і різдвяним випуском «Радіо Таймз»? Ти що, жартуєш?

— Чекаю на тебе о десятій. Я готую вечерю на п’ять тисяч осіб, і мені потрібно, аби хтось допоміг чистити картоплю.

— Я прийду, — Мо не здатна приховати захват. — Може, навіть принесу тобі подарунок. Той, що я вже купила. О. Але мені доведеться тікати десь о шостій, аби трохи поспівати для стареньких.

— Ти таки маєш серце.

— Еге ж. Схоже, твоя остання шпилька не влучила в ціль.

***

Малий Жан Монпельє помер від грипу в останні місяці війни. Від глибокого стресу Елен Монпельє не заплакала ані тоді, коли прийшов власник похоронного бюро, щоб забрати його маленьке тіло, ані потім, коли його поклали в землю. Вона продовжувала поводитись як завжди, відчиняючи бар у призначений час і відхиляючи будь-яку пропозицію про допомогу, але була, як згадував мер у своїх тодішніх щоденниках, «жінкою з застиглим серцем».

Едіт Бетюн, яка мовчки перейняла на себе чимало з обов’язків Елен, описує день за кілька місяців по тому, коли біля дверей з’явився худий утомлений чоловік у військовій формі і з лівою рукою на перев’язі. Едіт витирала склянки й чекала, що чоловік зайде, але той лише стояв на сходах, зазираючи всередину з дивним виразом обличчя. Вона запропонувала йому склянку води, а потім, коли він так і не наважився зайти всередину, спитала:

1 ... 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)