Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Зараз просто неможливо назвати всіх учасників операції, розробленої підпільним центром Дурханцтабору. Чимало героїв, що залишилося невідомими й понині, взялося за ризиковану справу ще перед тим, як Бунелик та Кисельов опинилися на асфальтованому заводському подвір'ї.
Перша чутка про те, що на «Ардельт-верке» фашисти розпочали виробництво таємної зброї, дійшла до Олексія Бикова та його товаришів довгим навколишнім шляхом. Про завод звідкись довідався один військовополонений, прізвища якого ніхто не знав. То був молодий чоловік, за деякими, не досить точними, даними начебто колишній аспірант технічного вузу Москви. З Биковим та його друзями він зв'язку не мав, і вони навіть не бачили його. Якось у вроцлавській тюрмі (за віщо гітлерівці кинули туди юнака — невідомо) він повідав сусідам по камері: «Якщо хтось із вас, хлопці, вийде з цього кам'яного мішка, то запам'ятайте: Гросмасельвітцштрасе. Там є завод, невеликий такий, нічим не примітний… В його цехах розпочато виробництво зброї нового зразка. Зброя та недавно сконструйована, нею фашисти зможуть спричинити людям багато лиха. Не забудьте: Гросмасельвітцштрасе…»
Сталося так, що одного в'язня з тої камери згодом перевели до Дурханцтабору. Звідти він потрапив на фабрику по переробці шкіри поблизу Вроцлава, де познайомився з робітниками, які мали контакт із зв'язковим табірного підпільного центру. Про застереження аспіранта фабричні підпільники передали інформацію Бикову. «Перукар» негайно скликав своїх товаришів у медпункті.
— Перевірка показала, що на Гросмасельвітцштрасе справді є невеликий завод «Ардельт-верке». Підприємство зазначене в списках канцелярії коменданта Шварца серед тих, які поповнюються робочою силою за рахунок Дурханцтабору. Наше завдання: з'ясувати характер виготовлюваної там продукції. Якщо чутка про нову зброю ствердиться, добути якомога більше відомостей про виробництво замаскованого заводу. Це другий етап. А третій… Поки що не будемо поспішати. Насамперед треба вирішити, кому з нас доведеться пробиватися на підприємство.
І Стефан Шредерс, і Василь Шморгун, і сам Биков готові були негайно взяти на себе роль розвідників. Але безпосередні виконавці наміченої операції мали відзначатися не тільки сміливістю й міцними нервами, для цього потрібні були ще й технічні знання, виробничий досвід і та обізнаність, що дозволила б з побаченого й почутого відібрати потрібні зернята, узагальнити одержані відомості, зробити правильні висновки. Такі знання та досвід мав Михайло Васильович Кисельов, який не один рік працював на важливих ділянках оборонної промисловості. Але він не володів німецькою мовою. Для Василя Родіоновича Бунелика креслення найновішого обертового механізму танкової башти або гарматного прицілу було рівнозначне конструкції звичайнісінького водяного насоса: з технікою він ніколи не знався. Зате німецьку мову Бунелик знав чудово. На плечі цієї двійки й вирішили покласти основний тягар операції.
Після цього постала проблема: як потрапити Бунеликові й Кисельову за стіни «Ардельт-верке». Шлях туди був один: чекати, доки із заводу не надійде черговий запит на робітників, а вже тоді скористатися зручною пагодою і відправити на таємне підприємство двох сміливців. Ясна річ, здійснити цей план було нелегко. Адже невідомо, яких саме фахівців вимагатимуть з підприємства; тяжко передбачити, чи багато робітників потрібної спеціальності виявиться в Дурханцтаборі; ніхто не міг знати, на кому зупинить свій вибір комендант Шварц…
Далеко від Батьківщини, за кількома рядами колючого дроту, оточені ворогами радянські патріоти боролися й помирали під вигаданими іменами. Тому й не дивно, що не залишили про себе відомостей: хто вони, звідки — ті дівчата, які працювали в канцелярії табору. Їх не посвячували в план операції, вони не знали, чому саме Бунелика та Кисельова, а не когось іншого необхідно влаштувати на «Ардельт-верке». Та, виконуючи завдання підпільників, троє невідомих месниць зробили все, що змогли. І зробили чимало.
Як тільки з «Ардельт-верке» до табору надійшов черговий запит на робітників, Биков того ж дня дізнався про це. Запит із заводу трохи здивував: на підприємстві зажадали двох рентгенологів.
Рейнгардт Шварц у таких випадках власноручно відбирав потрібних спеціалістів, переглядаючи для цього картотеку, яку було заведено в таборі. До кабінету коменданта приносили з канцелярії купу карток. Якщо Шварц довго не міг підібрати потрібних людей, він втрачав рівновагу, нервував і зганяв зло на кожному, хто трапляв під руку. Биков знав про це. І, врахувавши особливості характеру коменданта, належним чином проінструктував дівчат із канцелярії.