Українське письменство

А. А. Пінчук{94}

Забитий 22 (9) червня цього року учитель Златопільської хлоп’ячої гімназії Антон Андрійович Пінчук походив з духовного стану і народився, здається, в м. Жаботині на Черкащині 14 квітня 1885 року. Учився в Черкаській духовній школі та Київській семінарії, шестикласний курс якої скінчив в 1907 році. З зими 1907 до літа 1910 р. — на протязі більш як двох з половиною років — був учителем церковно-приходської школи в м. Городищі Черкаського повіту, сполучаючи з працею учителя обов’язки дяка при одній з містечкових церков. Восени 1910 р. вступив до Петербурзького історично-філологічного інституту, а восени 1912 р. записався слухачем в інститут археологічний. Бувши студентом, займався переважно історичною географією України та українською історією, вивчаючи під загальним методичним проводом проф. С. М. Середоніна економічний побут селянства в Литовсько-Руській державі. В Златопільську гімназію був призначений як учитель латинської мови з 1 липня 1914 р. — пізніше, з 1917—1918 акад. р., почав викладати там українознавство. Кілька раз виступав А. А. і як лектор українознавства (читав історію та географію України) на літніх учительських курсах: 1917 р. — в Чигирині та Умані, 1918 в м. Смілі (для учительства Черкаського й Чигиринського повітів)… Не цурався небіжчик і громадської роботи в тіснішому розумінні цього слова. Ще в семінарії належав до української організації, завідував її бібліотекою, в Петербурзі входив у склад «гуртка українознавства» при Петербурзькому у-ті; ставши учителем в Златополі, раз у раз брав участь в роботі місцевих громадських установ військового часу. З початком революції обраний був членом Златопільського виконавчого комітету, потім — головою «Просвіти». В 1918 р. став на чолі заложеного з його ініціативи нового селянського кооперативу. Коли зайшли політичні зміни і настала комуністична влада, він як представник місцевої української людності кілька раз входив в склад виконкому, а під час григор’євського повстання був призначений його головою. Головою виконкому був він і пізніше, вже після того, як в Златополі відбувся — на початку травня ц. р. — величезний єврейський погром. Жертвою цього погрому до певної міри став і сам А. А. Людина гуманна і дуже толерантна в національній справі, він скільки міг боровся проти погромної аґітації, рискуючи навіть втратити свій вплив серед місцевого населення, — і одначе це не завадило комусь вказати на нього, як на одного з організаторів погрому: «український шовініст», він, на думку доморослих наших комуністів, мусив бути «погромщиком». Заарештували його червоноармійці з наказу голови «карательного отряда» на сході біля волості. Повезли на вокзал (ст. Новомиргород) ніби для переговорів з «штабом отряда» і по дорозі покінчили з ним, — очевидно, «в порядке предательского убийства». Для українського провінціального учительства, такого небагатого порівнюючи на культурні сили, смерть А. А. тяжка і прикра втрата, — особливо під нинішню хвилю, коли, певно, не один з новопридбаних «неофітів» українства захитається на своїй українській позиції… Це втрата людини чесної і чистої, з міцними переконаннями і ясним курсом громадської праці.