Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Сайдем став «справою», коли його далекі і єдині родичі подали до суду заяву з приводу його психічного здоров’я. Цей їхній вчинок став для всіх несподіванкою, але насправді таке рішення було прийнято лише після тривалих спостережень і безрадісних суперечок. Воно базувалося на деяких дивних змінах у його розмові і звичках: незбагненні згадки про дива, що наближаються, і постійне перебування у наймерзенніших закутках Брукліна. З плином літ він ставав усе неохайнішим і зараз був схожим на справжнього старця, якого друзі, на свій сором, помічали на станціях метро, на лавицях біля Бороу-Холл за бесідою зі смаглявими недобрими на вигляд чужинцями. Коли він говорив, то це було якесь бурмотіння про безмежні сили, які він майже підкорив своїй волі, і з хитрим усміхом утаємниченого він повторював міфологеми та імена, такі як «Сфірот»[131], «Асмодей»[132] і «Самаель»[133]. Слідство з’ясувало, що він використовував усі свої прибутки і спустив основний капітал на купівлю привезених з Лондона і Парижа старовинних фоліантів, а також на утримування вбогого помешкання на цокольному поверсі будинку в районі Ред-Гук, де він і проводив майже кожну ніч, приймаючи дивні делегації місцевих та заїжджих обірванців і, очевидно, здійснюючи щось на кшталт релігійних служб і ритуалів за наглухо запнутими зеленими шторами вікнами. Детективи, які отримали наказ слідувати за ним, доповідали про дикі викрики, наспіви і тупотіння, що акомпонували цим опівнічним обрядам, і здригалися від їхнього екстазу і енергетики, попри загальну поширеність диких оргій у цьому районі. Втім, коли справа дійшла до слухання, Сайдем спромігся залишитися на свободі. Перед суддею його манери раптом знову стали вишуканими і шляхетними, і він пояснив незвичність своєї поведінки останнім часом і екстравагантний спосіб спілкування цілковитим зануренням у наукові дослідження. За його словами, він почав ретельно вивчати походження деяких елементів європейської культурної традиції, що вимагало якнайтісніших контактів зі спільнотами іноземців, ознайомлення з їхніми народними піснями і танцями. Твердження його родичів про те, що на нього молилася якась примітивна таємна община, було цілковитим абсурдом; це лише показувало, наскільки обмеженим було їхнє уявлення про нього і його роботу. Здобувши перемогу своїми обґрунтованими поясненнями, він спокійно пішов собі геть; а от оплачені Сайдемами детективи, Корлеарс і Ван Брунтс, зазнали загального осуду.