Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Як виявилося, він був поліцейським детективом з Нью-Йорка на ім’я Томас Ф. Мелоун, який перебував у тривалій відпустці у зв’язку з лікуванням після перенавантаження на роботі, яку він звалив на себе у розслідуванні доволі моторошної місцевої справи, що через прикрий випадок закінчилася вельми трагічно. Під час облави, в якій він брав участь, раптово завалилися кілька старих цегляних будівель, і на нього дуже вплинула трагічна загибель обох переслідуваних разом із його напарниками. В результаті у нього з’явився гострий і аномальний страх перед будь-якими будівлями, що хоча б приблизно нагадували ті, які на них обвалилися, тож зрештою психіатри заборонили йому на невизначений період дивитися на такі будинки і порекомендували поїхати з міста. Поліцейський хірург, у якого в Чіпачеті жила рідня, порадив йому невеличкий хутір з дерев’яними колоніальними будиночками як ідеальне місце для психологічної реабілітації; туди і вирушив постраждалий, пообіцявши не повертатися на вбрані у цеглу вулиці великих міст, аж доки на те не буде дозволу фахівця з Вунсокета, який його консультував. Ця прогулянка у Паскоуґ по журнали стала помилкою, за яку пацієнт розплатився переляком, синцями і соромом.
Оце і всі плітки, які пішли гуляти Чіпачетом і Паскоуґом; і саме в це, власне кажучи, вірили і всі психіатри. Спершу Мелоун почав було розповідати цим фахівцям набагато більше, але примовк, наразившись на величезну недовіру останніх до своїх слів. Відтоді він тримав усе в собі, жодним словом не заперечуючи одностайної думки, що раптовий обвал кількох цегляних будинків у бруклінському кварталі Ред-Гук і одночасна смерть багатьох хоробрих офіцерів похитнула його психічну рівновагу. Всі казали, що він перепрацьовував, намагаючись очистити ці кубла безчинства і насилля; деякі подробиці справи з будь-якого погляду були шокуючими, а неочікувана трагедія просто стала останньою краплею. Це було просте, зрозуміле для всіх пояснення, а оскільки Мелоун не був простаком, він вирішив дозволити всім так вважати. Розповідати позбавленим уяви людям про жахи за межами людського розуміння — жахи у будинках, кварталах і містах: лепрозних, вражених метастазами зла, зродженого у прадавніх світах, — було б найшвидшим способом замість сільського курорту отримати кімнату з м’якими повстяними стінами, а попри всю цю чортівню, мислив Мелоун тверезо. Йому були притаманні суто кельтська прозірливість стосовно дивних і таємничих речей, але заразом і гострий погляд логіка на речі зовнішньо непереконливі — поєднання, яке стало причиною того, що у свої сорок два роки він опинився далеко від рідних країв і не раз потрапляв у ситуації, незвичні для випускника Дублінського університету, народженого у георгіанській віллі біля Фенікс-парку.
І зараз, згадуючи все те, що йому довелося побачити, відчути чи осягнути, Мелоун утвердився в намірі зберегти таємницю того, що змогло перетворити безстрашного бійця на легкодухого невротика, а старі цегляні нетрі з їхніми морями темних похмурих облич — на нічні жахіття і зловісні знамення. Уже не вперше йому доводилося приховувати свої почуття — бо чи ж не був сам факт його занурення у багатомовну безодню нью-йоркського дна примхою, якій не було логічного пояснення? Що він міг розповісти пересічним людям про давні відьомські ритуали і химерні дива, які постали перед його проникливим зором у тому казані отрути, де все розмаїття покидьків із мерзотних давноминулих віків змішувало свою отруту й увічнювало невимовні жахи? Він бачив пекельне зелене полум’я потаємних див у цьому крикливому, пістрявому людському хаосі, який на позір був пожадливим, але всередині — нуртував блюзнірством, тож просто люб’язно усміхався, коли всі його знайомі у Нью-Йорку кпили з його експерименту з роботою у поліції. Вони уїдливо і цинічно відгукувались про його фанатичну гонитву за незнаними таємницями і запевняли, що у наші дні в Нью-Йорку не зосталося нічого, окрім дешевої вульгарщини. Один із них навіть побився об заклад на кругленьку суму, що, незважаючи на низку чудових публікацій у Дублін Ревю, які свідчили на його користь, той не зможе написати справді цікавої історії про життя нью-йоркського дна; і зараз, озираючись назад, він усвідомлював ту безмежну іронію, яка справдила слова цього пророка, водночас потаємно спростувавши сам їхній сенс. Жах у тій формі, в якій він його запам’ятав, не міг лягти в основу історії, бо подібно книжці[123], якось згаданій Едґаром По, «es lässt sich nicht lesen» — її неможливо буде прочитати.
123
Йдеться про книжку «Людина юрби».