Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Назвіть себе, — звернувся до нього офіцер за столом.

— Нік Еліша Гаммел Крігер, — спокійно відповів він.

— Чим ви займаєтеся або на кого працюєте?

— Я учень Школи Магів.

— Щось ви зовсім не схожі на учня. Таких старих учнів я ніколи не бачив. Та й одягнені ви зовсім не як учень, — не повірив офіцер.

— Не найоригінальніше зауваження, — пожартував Нік, потім дістав з кишені знак учня Школи та простягнув офіцерові.

— Добре. Розкажіть, чому ви втрутилися в бійку?

— А що я, по-вашому, повинен був робити? — здивувався запитанню маг. — Два здорових кабани тримають цього доходягу. Вибач, Цифріте. А третій його б’є та знущається над ним. Мені здається, що кожен на моєму місці вчинив би так само.

— Це, звичайно, правильно. Але чому ви не спробували зупинити бійку, а самі застосували силу?

— Я намагався, але замість того, щоб зупинитися, один з них напав на мене. Довелося захищатися вже мені.

— Молодший офіцер Лафаард стверджує, що ви обізвали їх виродками. Це їх дуже образило.

— Пробачте, але такими вони є, на мою думку. Те, що вони робили з Цифрітом, як на мене, принижує їх, як офіцерів, набагато більше, — прямо відповів учень. Офіцер за столом ствердно кивнув, а командер Ластерк від образи заскрипів зубами. Ще на місці бійки було помітно, що його обурила така поведінка молодших офіцерів.

— У свідченнях вказано, що ви застосували магію. Для чого ви це зробили? — продовжив допит офіцер.

— У мене не було іншого вибору. Другий «кабан», залишивши Цифріта, витягнув меч і кинувся на мене. Довелося трохи його заспокоїти. Я намагався застосовувати максимально обережно, щоб не нашкодити їм сильно. Але це їх зовсім не заспокоїло. За командою головного, вони спробували знову напасти на мене, але вже вдвох. Довелося трохи остудити їхні гарячі голови водою. І тут дуже вчасно нагодився командер Ластерк, бо я вже думав тікати разом з Цифрітом, щоб не застосовувати заклинання, які могли сильно покалічити або вбити нападників.