Золотий маг. Книга 1. Зерно
- Автор: Бакума Микола Олександрович
- Серия: Золотий маг #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Самміт-книга
- ISBN: 978-617-7350-72-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Золотий маг. Книга 1. Зерно». Краткое содержание книги:
— Офіцере, ви розумієте, хто перед вами? Швидко забирайтеся звідси і дайте нам самим розібратися! — пролунав за спиною злий та нахабний крик ватажка нападників. — Ви будете покарані за те, що втрутилися.
— Я, командер Рас Ластерк, іменем короля затримую вас всіх, — пролунав у відповідь грізний рик офіцера. Було видно, що його сильно зачепило таке хамське поводження нападників. — Солдати, заарештувати всіх учасників бійки та негайно доставити у відділок!
— Ви, двоє, — звернувся він до здорованів. — Ви молодші офіцери. Майбутні випускники Військової Академії. Як ви могли так заплямувати мундир офіцера? Негайно віддайте зброю та прямуйте у відділок, в Академії будете покарані додатково.
Нік обернувся подивитися на реакцію нападників. Крик офіцера вплинув на них. Вони заспокоїлися, поникли та без суперечок протягнули мечі солдатам, їх ватажок ще деякий час намагався сперечатися з офіцером, але, зрозумівши, що це безглуздо, змирився, хоча його і розпирало від гніву.
— Ви, двоє, — звернувся офіцер до Ніка та хлопця на землі. — Піднімайтеся і негайно йдіть за нами у відділок.
— Добрий день, офіцере. Зачекайте пару хвилин. У хлопця сильно тече кров, — відповів спокійно Нік. — Треба пару хвилин, щоб вона зупинилася, інакше він стече кров’ю по дорозі.
— Так, звичайно, — вже спокійно додав офіцер. — Кліноне, допоможіть постраждалому.
Один з молодших офіцерів кинувся на допомогу. Це було дуже вчасно. Хлопець поки був все ще в шоці, а у Ніка вже затерпла рука підтримувати йому голову. Офіцер, не замислюючись, скинув з себе мундир, склав його та підклав під голову хлопчині. Певно, Клінон був кимось на кшталт медика, він дістав з кишені невелику пляшку та підніс до носа хлопця. Вдихнувши запах, той трохи ожив. Погляд став більш усвідомлений, він навіть зміг попросити води. Офіцер дістав флягу, змочивши водою хустку, він протер обличчя хлопцеві, після чого дав напитися. Той почав приходити до тями. Минуло ще пару хвилин і вони змогли поставити його на ноги та повести у відділок слідом за нападниками, що йшли попереду, оточені солдатами.
Йти виявилося недалеко. Найбільший відділок у столиці був якраз в кінці ринку, тому навіть неспішним кроком через десять хвилин вони вже були там. Учня і потерпілого юнака залишили у великій кімнаті очікувати під наглядом солдата, а трьох нападників відвели в одну з кімнат. Періодично звідти чувся крик, але, на подив, кричали не офіцери, що вели допит, а ватажок нападників, і слів він не вибирав. Половину почутого були образи та погрози. Нік сидів на лавці і підтримував все ще слабкого потерпілого. Добре, що кров вдалося зупинити, але обличчя почало пухнути і синіти від побоїв.
— Шпасибі, — промовив хлопець. Губи розпухли і слова виходили кострубаті.
— Будь ласка, — відповів Нік. — Тебе як звати і за що вони тебе так прикрасили?
— Мене звуть Цифріт Тілу Третій, — насилу вимовив парубок. — Краще просто Цифріт. — А вас як звуть?
— Мене Нік.
— Спасибі ще раз, Ніку, — Цифріт вже призвичаївся більш-менш ясно вимовляти слова з розбитими губами. — Я учень останнього року навчання Королівської Академії Казначеїв. У цієї трійці така розвага вже давно. Вони ловлять учнів Академії і б’ють, а нещодавно заборонили взагалі з’являтися в тому районі. Ми намагаємося обходити стороною або ходити групами, але в цей раз я затримався в книжковій крамниці. Думав, що не зустріну їх. Не пощастило.
— Кумедна розвага у хлопчат. Ну, може, хоч тепер їх покарають. Ти як себе почуваєш?
— Дякую. Вже краще. А цих навряд покарають. Це вже багато разів було. Правда, раніше їх боялися навіть у відділок вести. Сьогодні якийсь занадто сміливий командир патруля попався.
Він не встиг розповісти, ким же були ці нападники, як до них вийшов офіцер Ластерк і забрав їх на допит. У кімнаті за столом сидів ще один офіцер, який збирався вести допит, а в кутку — цивільний писар, що записував свідчення. У повітрі висіла напруга. Офіцери були сильно злі після допиту нападників, було видно, що офіцеру за столом не дуже хотілося розбиратися з цією справою, але Ластерк наполягав. Першим почали опитувати Цифріта як потерпілого. Він розповів все, що сталося, не упускаючи нічого, навіть погрози і образи, які звучали на його адресу від нападників. До кінця оповідання офіцери вже заспокоїлися. Вони розуміли, що сталося з потерпілим. Поставивши кілька уточнюючих запитань, вони перейшли до допиту Ніка.