Додаток. Тут наводяться оригінальні тексти віршів, знайдених разом із грошима та вогнепальною зброєю під час обшуку в квартирі, яку Богдан Баглай винаймав у Києві на вулиці Малишка. Вони були передані на графологічну й текстологічну експертизу, аби встановити їхню тотожність із поетичними текстами, що надсилалися на адресу Олени Суржі та були підшиті до кримінальної справи (том 27, арк. 134–138). Висновок експертів: автором усіх десяти поданих на експертизу текстів можуть бути дві або три різних особи. Тобто Богдан Баглай цілком міг використовувати та видавати за свої рядки, написані іншими людьми.
* * *
Ось і знову — тихе похмілля
Від компаній і від подруг.
Перший сніг спадає на гілля
І лягає мені до рук.
Тільки щось защемить у грудях,
Й алкоголем його не залить.
Скільки я скандалив на людях,
Ось тепер душа й болить.
Так закінчу я власну повість.
Не печалься, душа, не ридай.
Розгубив назавжди свою молодість
По вокзалах і поїздах.
І тепер на нічних полустанках,
У густім паровознім диму
Моя юність літає до ранку
І зникає кудись у пітьму.
Скільки там коньяку у флязі.
Саме стільки, щоб совість залить,
Бо такому, як я, бродязі
І лишається тільки, що пить.
Ось і знову — тихе похмілля
Від компаній і від подруг.
Перший сніг спадає на гілля
І лягає мені до рук
* * *
Прощай, моя радість, прощай.
Я знаю — не будеш чекати.
Тепер з благородних напитків лиш чай
Я можу собі дозволяти.
Я знаю, любов — це обман.
Та про тебе співав я ночами.
І на пересилці один уркаган
Сльозу утирав поміж нами.
Коли ти ішла вздовж вітрин
У своєму найкращому платті,
Серйозні швейцари з готелю «Берлін»
Стояли, немов на параді,
Дивилися, що глядачі,
На тебе — шалаву і стерву,
І навіть вокзальні дрібні щипачі
Робили обідню перерву.
Так прощай, моя радість, прощай.
Роки, як птахи, промайнули.
Я вип'ю свій круто заварений чай
За наше з тобою минуле.
* * *
Не довіряв я жінкам ніколи,
І не тримаю на тебе зла.
Тільки скажи мені з власної волі —
Що ж ти, паскуда, мене здала.
Знай, що колись я повернуся,
Знову колись проп’юсь до рубля,
Знову зап'ю і мамой клянуся —
Я ще дістану тебе, буду бля.
Скучно сьогодні і хочеться водки.
Тільки мені, повір, все одно,
Хто тепер платить за твої шмотки,
Хто тебе поїть сухим вином.
І хай не шкодую я за любов’ю,
Хай із нагана не стрелюсь в висок.
Вирву колись разом із кров’ю
Серце твоє — сухе, як пісок.
* * *
Друг мій Жора, скокарь зі стажем,
Скине вдало все барахло.
Пий, мій друже, ми ще закажем,
Пий портвейн прокурору на зло.
Ми з тобой працювали разом,
Ми ділили навпіл навар.
Пам’ята нас останнім часом
Кожен сквер і кожен пивбар.
Ми з тобою не знали горя.
Але скоро роз’їдемось ми —
Ти кудись на гастролі поближче до моря,
Я ж поближче кудись до тюрми.
Та звільниться й найгірший злодій.
Доведеться і нам, дивись,
Ще зустрітися на свободі,
По старих адресах пройтись.
Я впишуся в любі адреси,
В кожній хаті я буду свій.
І від Жмеринки до Одеси
Мене знатиме кожен блатний.
Так давай, мій друже, добавим,
За дівчонок і за матерів.
Доки нам іще добре — веселим і п’яним,
Доки вечір ще не догорів.
