Повзе змія

Вибігши на ґанок, Макс побачив темну постать під дощем, що стрімко віддалялася від нього. Стиснувши зуби, Глод кинувся навздогін, але послизнувся і цього разу таки впав, зарившись обличчям у густу багнюку. Матюкаючи вголос себе та все на світі, він підвівся, але постаті втікача перед ним уже не було видно. Та коли вони сюди їхали, він устиг трошки вивчити місцевість: якщо Баглай не кинеться тікати дворами, перелазячи через паркани, то побіжить прямо, а потім ліворуч, через поле навпростець до шосе. За інших обставин він, можливо, шугнув би дворами, але тепер — Глод відчував це — Баглаєві не до маневрів. Він просто бігтиме прямо, куди ноги несуть.

Так воно й вийшло. Вискочивши з двору на дорогу, Максим побачив постать, що віддалялася, і кинувся за нею, намагаючись тримати рівновагу. Добігши до останнього будинку, Баглай раптом кинувся праворуч, де просто перед ним крізь стіну дощу проглядалися контури дерев. Глод не подумав про це, і тепер зрозумів задум втікача: хоч до шосе бігти простіше й легше, але довше, ніж до дерев, між якими простіше сховатися, аніж серед поля. Баглай помчав навскоси, максимально зрізуючи кут, раптом упав на землю, даючи Глодові кілька зайвих секунд фори. М’який невтоптаний ґрунт знову підставив Максові підніжку — цього разу він звалився на ліву руку, біль стьобнув батогом. Перелом чи вивих, туди його, майнуло в голові, але він змусив себе підвестися. Довкола все хиталося, чомусь паморочилося в голові, в рота набилася грязюка, та головне — Баглай знову отримав перевагу й невпинно наближався до рятівних дерев.

— Стояти! Стояти! — Глод закашлявся, стиснув пістолет і рвонувся за ним, підключаючи всі внутрішні резерви. Баглай попереду знову впав, його переслідувач аж заревів із радощів, до того ж той не поспішав зводитися на ноги. Це дозволило Максимові суттєво скоротити відстань між ними. І коли Глод остаточно переконав себе, що знову, вдруге зможе взяти Баглая, постать останнього виросла з дощу просто перед ним. Він не лежав, він повз, дійшло до Макса, він знову готовий атакувати. Обличчя Баглая не було видно в темряві, тільки блищали хижі очі. Глод зупинився — тепер між ними не було й трьох метрів — і виставив перед собою пістолет.

Рука Баглая піднялася, він кинув щось у бік переслідувача, Максим шарпнувся, машинально натиснувши на спуск, гримнув постріл. Глода знову хитнуло і він важко гепнувся на мокру землю. Ліва рука спробувала втримати вагу тіла, та по ній знову пройшов різкий біль, перед очима замиготіли різнокольорові бджілки. Коли вони зникли, Баглай знову опинився далеко попереду, й до Глода дійшло — ця гадюка знову налякала його. Хитаючись, він підвівся і вперто посунув уперед, хоча в голові паморочилося все сильніше. Та він уже розумів власну поразку: Баглай наближався до рятівних дерев.

— Назад! — із неприхованим відчаєм закричав Глод, зупинився, навів дуло пістолета на рухому мішень, що бігла в темряві під дощем, і, зовсім не сподіваючись на успіх, стрельнув ще двічі, а потім набої скінчилися. Але Баглай, що саме добіг до дерев, теж несподівано зник з очей. Чи почулося, чи він справді щось вигукнув.