Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Дуже довго. Ти там сукню для коктейлів знайшла чи просто хочеш мені сподобатися? Нічого, я все зрозумію, кицю, — він знову натиснув на двері, цього разу — сильніше, шафа посунулася ще на кілька сантиметрів.
Не пригадуючи до пуття, де саме вона це бачила, Олена, вправно орудуючи ножичками, зачистила кінці дротиків, взялася лівою рукою за ізоляцію, наче тримала отруйну змію, обережно наблизилася до дверей. Баглаю, очевидно, набридли порожні розмови, він штовхнув їх іззовні ще сильніше, швидше за все налетів на них із розгону. Шафа відсунулася далі, тепер у шпарину між дверима пролізла його рука. Лишалося натиснути ще раз, максимум — два.
Олена змусила себе підійти майже впритул до шпарини. Над рукою вона побачила краєчок його обличчя, одне око, що хижо зазирало всередину. Рука заворушила пальцями, посунулася далі, навіть торкнулася пальцями за вилоги її халата.
— Давай. На хрін твою барикаду, — почулося з того боку дверей.
Вона сама здивувалася спокою, з яким устромила штепсель у розетку і приклала оголені кінчики дроту до його руки. Від викрику вона здригнулася, рука смикнулася і зникла, а Олена, випустивши дріт, хутко навалилася на шафу, присунула її знову впритул до дверей, навалилася на неї всім тілом. І вчасно: розлючений ворог, не перестаючи кричати, всім своїм тілом почав бухкати у двері. Від ударів шафа здригалася разом із тілом Олени. І знову незрозуміло яка сила змусила її крикнути:
— Ти живий там? Тобі мало? Ще хочеш?
— Ти в мене сама проситися будеш! — удар. — Те ж саме зроблю! — удар. — 3 тобою! — удар. — Проситися! — удар. — Будеш! — удар. — Сука!
її ноги ковзали по підлозі. Вона сама дивувалася, звідки беруться сили витримувати штурм. І не здивувалася, коли відчула: приплив скінчився, ноги раптово підкосилися, вона знову сповзла по шафі на підлогу, забувши, що кілька хвилин тому намагалася вбити того, хто проривався до неї, електричним струмом. А Баглай шаленів, він штурмував спальню невтомно і затято, Олена не могла навіть підвестися, лише рахувала удари. Один… Другий… Вона сунулася підлогою разом із шафою.
Третій…
Ні!
Звук цього удару був зовсім іншим. Не сильне тіло навалилося на двері — щось важке гупнуло об якусь тверду перешкоду. Причому подолало її з першого разу. І це відбувалося не за дверима спальні, а за її вікном, яке виходило на подвір’я. Звук такий, ніби молотом гепнуло по чомусь залізному…
Ворота! Хтось проломився крізь залізні ворота!
Штурм дверей раптово припинився. Видно, Баглай теж почув новий для себе звук. А через мить тишу порушили нові звуки, вони линули звідкись знизу і нагадували хлопки пробитих голкою святкових кульок.
За вікном стріляли. Стріляли у вхідні двері.
Той, хто хотів зайти, стріляв у замки.
29
…врятували тільки мокра земля та реакція: нога втопила гальма до самої підлоги, руки крутонули кермо праворуч, колеса ковзнули по мокрій землі, стовбур опинився десь ліворуч, «Шкоду» крутонуло до нього лівим боком, крило стукнулося об дерево, машину розвернуло на узбіччі, вона вклякла на місці. Водія кинуло вперед, він з усього маху вдарився маківкою об скло, на якусь мить довкола стало порожньо, та за хвилю туман у голові розсіявся, він опритомнів.
Глод сидів під дощем у побитому авті, руки міцно стискали кермо, голова лежала на ньому, обличчям щось текло, по даху стукотіли краплі. Він труснув головою, перемагаючи біль, подивився вперед. Просто перед ним на лобовому склі розходилися в різні боки нерівні павутинки тріщин. Він обережно помацав голову, пальці відчули щось липке. Біль та кров повертали до тями. Рука сама намацала ключі, повернула їх, нога витиснула зчеплення. Двигун ожив, Глод зітхнув і обережно здав назад. Колеса забуксували, він посунув трохи вперед, а потім рвучко вивів машину на трасу, вирівняв її, запізніло перехрестився і, раптом згадавши, куди поспішав, рвонув уперед крізь дощ.
Вів машину і ні про що не думав. Навіть факт, що лише диво врятувало його щойно й на цьому Боже покровительство вичерпало на нього свої ліміти, не стримував — стрілка на спідометрі невпинно піднімалася. Але до Рожнів він дістався вже без пригод, зорієнтувався в сльоті, звернув у потрібний бік і, заїхавши на вуличку між хатами, нарешті скинув швидкість: тут розганятися в темряві справді було ризиковано. У пошуках потрібного будинку Глод теж не помилився: лише в ньому одному вікна обох поверхів світилися. Уже під’їжджаючи до воріт, він наддав газу і висадив їх із розмаху, розбиваючи обидві фари.