Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Твори: «Долі Ірландії» (1887), «Зовнішня політика Наполеона III» (1885), «Капітал, спекуляція, банкіри» (1893).
Нагорода: орден Св. Володимира (1901).
Г. Афанасьєв: «Наша революція, на жаль, виявила незаперечно низький рівень моралі суспільства, не кажучи вже про простий люд. Саме ці умови роблять безнадійними заміщення приватного і промислового апарату чиновниками й так званими громадськими організаціями та заздалегідь прирікають на шкідливість соціалістичні методи в економічній сфері... Необхідно зректися соціалістичних та опікунських методів, тому що збереження їх призведе нас до безтоварності, голодування та до завмирання господарського життя, з одного, й до фінансового банкрутства, з іншого боку»[87]. Вірогідно, масон.
Сливинський Олександр Володимирович
(29 серпня 1886 — 21 грудня 1953)
Випускник Петровського Полтавського кадетського корпусу (1905), Миколаївського інженерного училища, підпоручик (1908), поручик (1910). Випускник Миколаївської військової академії (1914; 2 класи по 1-му розряду). По закінченні двох класів прикомандирований до штабу Київського ВО для випробування. Учасник Першої світової війни. Ст. ад’ютант штабу 10-ї кавалерійської дивізії. Штабс-капітан (1914). Зарахований до Генерального штабу (1914). Капітан (1914). Ст. ад’ютант штабу 3-го кавалерійського корпусу (1915—1917). У січні—липні 1917 р. — на штабних посадах на Румунському фронті. В 1918 р. — начальник Генерального штабу Збройних сил УД. Полковник. У листопаді залишив посаду у зв’язку з хворобою. З грудня 1918 р. — у Збройних силах Півдня Росії (в резерві). З травня 1920 р. — на еміграції в Югославії. Працював інженером-будівельником, з 1925 р. — у Німеччині, з 1951 р. — у Канаді. Помер у Монреалі.
Нагороди: Св. Станіслава III ст. (1914); Св. Георгія IV ст. (1915), Золота Георгіївська зброя «За хоробрість» (1915).
Гижицький Михайло (1884 (?) — 1940 рр.). Випускник 4-ї київської гімназії, навчався на фізико-математичному факультеті Імператорського університету Св. Володимира. Член Союзу земельних власників, активний діяч «Української громади». В 1919 р. служив у Збройних силах Півдня Росії. З 1920 р. — на еміграції. Помер у Белграді.
Палтов Олександр Олександрович (1867—?)
Його називали «сірим кардиналом» Скоропадського. Народився й жив у Санкт-Петербурзі. Випускник юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету (1887 р.) та Імператорського училища правознавства (1899). Камергер імператора Миколи ІІ. Після викриття його участі у фінансовій афері позбавлений звання камергера. Працював директором канцелярії Міністерства шляхів сполучення, секретарем прем’єр-міністра С. Вітте. Під час Першої світової війни працював юрисконсультом управління Галицько-Буковинської залізниці. Масон. Брав активну участь в розробці закону «Про тимчасовий державний устрій України». З 3 травня — товариш міністра закордонних справ. Саме його співробітники вважали фактичним керівником міністерства. 17 серпня у складі делегації УД під час візиту до Німеччини відіграв значну роль в отриманні дозволу на формування національних армії та флоту. У вересні вдруге відвідав Німеччину під час державного візиту гетьмана. Намагався досягнути компромісу з опозиційними до УД націонал-соціалістами. 20 листопада подав у відставку. З 1919 р. на еміграції в Сербії.
Зі споминів сучасників:
Н. Суровцева: «Дорошенко казалось, будто Палтов помогает ему и при этом скромно стоит в стороне. А у меня и у всех министерских сотрудников было как раз противоположное мнение: работал Палтов, а Дорошенко очень скромно стоял с ним рядом».
Д. Донцов: «Палтов делает все: организовывает прессовые бюро, назначает архиереев, выдумывает новую униформу для армии. Кроме того, постоянно в разговорах с немцами».
Зі споминів П. Скоропадського: «Затем, в тот же день (25 квітня. — Д. Я.) я познакомился с Александром Александровичем Палтовым... Я вызвал его в отдельную комнату, рассказал ему план предстоящих действий и цели, которые я собирался преследовать по установлению гетманства. Указал ему на основные мысли, которые я хотел провести в своем обращении к народу. Он начерно записал, пошел к себе домой и через полтора часа вернулся ко мне с уже совершенно готовой основой моей Грамоты. Оставалось лишь несколько сгладить и заменить некоторые выражения более симпатичными. Меня эта ясность ума и быстрота работы в таком сложном вопросе поразили. Таких помощников у меня до сих пор не было. Я ему немедленно предложил обдумать вопрос, какую бы должность он мечтал занять в случае удачи переворота. Предполагал назначить его помощником державного секретаря, он согласился. Я решил его приблизить к себе. Александр Александрович был при мне за все время моего гетманства».