Повернення короля [с иллюстрациями]

Як винагороду за страждання під час борні з Морґотом валари – Охоронці Світу – подарували едайнам віддалений од небезпек Середзем’я край. Тому більшість едайнів рушила за Море та, пливучи вслід за Еарендиловою Зорею, дісталась урешті до великого острова Елени, найзахіднішого з усіх Смертних земель. Там едайни заснували королівство Нуменор.

Посеред того острова височіла гора Менельтарма, з вершини якої зіркі люди могли роздивитися білу вежу ельдарської Гавані на Ерессеа. Тамтешні ельфи навідувалися до едайнів і збагачували їх знаннями та численними дарунками; проте свободу нуменорців обмежувало одне-єдине табу – «Заборона Валарів»: їм не було дозволено відпливати так далеко, щоби береги їхнього острова зникали з очей, чи ступати на Невмирущі Землі. Бо хоч едайнам і було вділено довгого віку (попервах утричі довшого, ніж звичайним людям), але вони залишилися смертними, адже валари не мали права відняти в них Людський Дар (чи то, як назвали його пізніше, Судьбу Людей).

Першим королем Нуменору був Ельрос, згодом відомий як носій високоельфійського імені Тар-Міньятур. Нащадки його вікували довго, та, врешті-решт, таки помирали. Утім, через певний час, ставши могутніми, вони пожалкували, що їхній праотець зробив саме такий вибір, і зажадали стати безсмертними ще в межах світу, долучившись до долі ельдарів, тож і нарікали на Заборону. Через те і спалахнуло повстання нуменорців, наслідком якого – не без лихих Сауронових напучувань – стало Повалення Нуменору та знищення стародавнього світу, про що й розповідає «Акаллабêт».