Повернення короля [с иллюстрациями]

Хоча вони мандрували Широм цілий вечір і цілу ніч, ніхто не бачив їх, окрім дикої звірини та ще кількох випадкових подорожніх, котрі помічали хіба що швидке мерехтіння в темряві попід деревами чи світлотінь, яка пролітала у траві, коли Місяць котився на захід. А виїхавши зі Ширу і рухаючись південними околицями Білих Схилів, кавалькада дісталася до Далеких Схилів і до Веж, звідки вже було видно далеке Море, а потім спустилася нарешті до Мітлонда, до Сірих Гаваней у довгій затоці Люну.

Коли подорожні наблизилися до брам, назустріч їм вийшов Кірдан Корабельник. Ельф той був дуже високий, борода його була довга, а сам він був сивий і літній, тільки мав блискучі, мов зорі, очі. Він поглянув на них, уклонився і мовив:

– Усе вже готово.

Потому Кірдан провів їх до Гаваней, де погойдувався білий корабель, а на причалі біля могутнього сірого коня стояв чоловік, одягнутий у білі шати, і чекав на прибулих. Коли він обернувся і рушив до них, Фродо побачив, що то Ґандальф, і він теж уже відкрито одягнув на палець Третій Перстень – Нар’ю Величну, – і камінь на ньому був червоний, наче вогонь. Й ті, хто мав відпливати, зраділи, бо збагнули, що і Ґандальф також зійде з ними на корабель.

Але в Семовому серці оселилася скорбота: йому здавалося, що він витримає гірке прощання на березі, та ледве чи переживе самотнє повернення додому. Проте, доки друзі стояли на пристані, ельфи піднімалися на борт корабля й усі готувалися відпливати, до пристані стрімголов прискакали Мері та Піпін. І Піпін сміявся крізь сльози.