Повернення короля [с иллюстрациями]

Темний Володар збрехав Королю, сказавши, що вічне життя належить тому, хто володіє Невмирущими Землями, і що Заборону вигадано хіба для того, щоби Королі Людей ні в чому не перевершили валарів.

– Але ж великі Королі здобувають те, що належить їм за правом, – мовив Саурон.

І невдовзі Ар-Фаразон прислухався до тієї поради, бо відчув, що дні його добігають кінця, а страх перед Смертю позбавив його розуму. Тож він зібрав якнайбільше озброєне військо – якого ще не бачив світ, – а коли все було готово, віддав наказ сурмити в сурми і рушив у путь; і, попливши виборювати війною у Володарів Заходу вічне життя, він порушив Заборону Валарів. І коли Ар-Фаразон ступив на береги Благословенного Краю, валари зреклися своїх повноважень Охоронців і звернулися до Єдиного, і світ змінився. Нуменор запався, і його поглинуло Море, а Невмирущі Землі навіки зникли з кіл світу. Так канула в небуття слава Нуменору.

Останні ватажки Вірних: Елендил і його сини – врятувалися під час Повалення і попливли у безвість дев’ятьма кораблями, забравши зі собою пагін Німлота й Сім Видючих Каменів (подарунки ельдарів їхньому Дому)[14]; і штормовий вітер викинув їх на береги Середзем’я. Там, на північному заході, вони облаштували нуменорські володіння у вигнанні – Арнор і Ґондор[15]. Елендил став Верховним Королем і оселився на Півночі в Аннумінасі; а сини його, Ісільдур і Анаріон, правили на Півдні. Поміж Мінас-Ітілом і Мінас-Анором[16], неподалік од кордонів Мордору, вони заснували Осґіліат. Нуменорці вважали, що руїна, з якої вони видобулися, прислужилася добру бодай тим, що поховала під собою Саурона.

Та вони помилялися. Саурон і справді потрапив у колотнечу під час знищення Нуменору, й тілесна оболонка, в якій він перебував уже давно, загинула; проте сам він утік до Середзем’я – дух ненависті на крилах лихого вітру. Відтоді Саурон не міг прибрати подоби, яка здавалася б людям прекрасною, а став натомість чорним і жахливим, правлячи тільки з допомогою страху. Він знову подався до Мордору і на деякий час зачаївся там. Одначе, дізнавшись, що Елендил, якого він ненавидів найдужче, врятувався і тепер править сусіднім володінням, Темний Володар уже не стримував гніву.

Відтак згодом він виступив на війну супроти Вигнанців: хотів устигнути здолати їх іще до того, як вони пустять коріння в тій землі. Знову спалахнули вогні Ородруїну, й у Ґондорі ту гору почали називати Амон-Амарт – Судна Гора. Проте Саурон ударив надто рано, не до кінця відновивши власні сили; а от міць Ґіл-ґалада за час Сауронової відсутності зросла. Тож завдяки Останньому Союзу, зібраному проти нього, Саурона було переможено й відібрано Єдиний Перстень. Так завершилася Друга Епоха.