![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
Наведені дати стосуються Третьої Епохи або ж мають відповідні позначки Д.Е. (Друга Епоха) чи Ч.Е. (Четверта Епоха). Вважають, що Третя Епоха завершилася зі зникненням Трьох Перснів у вересні 3021 року, та, за системою літочислення Ґондорських хронік, початок 1 року Ч.Е. припадає на 25 березня 3021 року. Щодо узгодження дат Ґондору та Ширського літочислення дивись ч. 1, с. 12 і ч. З, с. 480-481 цієї книги. Дати, які в реєстрах наведено вслід за іменами королів і правителів, позначають час їхньої смерті. Знак † указує на передчасну загибель (у битві чи за інших обставин), але описи відповідних подій подано не завжди.
За здібностями та знаннями, як і щодо гордині та свавілля, серед ельдарів не було рівних Феанорові. Він виготовив Три Коштовності, Сильмарили, і наповнив їх сяйвом Двох Дерев – Тельперіона та Лауреліни[5], які освітлювали землю валарів. Тими Коштовностями жадав заволодіти Ворог Морґот, який викрав їх і, знищивши Дерева, забрав ці скарби до Середзем’я, де пильно стеріг їх у своїй могутній фортеці в Танґородрімі[6]. Зневаживши волю валарів, Феанор покинув Благословенний Край і пішов у вигнання до Середзем’я, ще й повів за собою більшість свого народу. Адже, осліплений пихою, він замислив силою відібрати Коштовності у Морґота. Тоді й було розпочато безнадійну війну ельдарів і едайнів проти Танґородріму – війну, в якій вони, зрештою, зазнали нищівної поразки. Союзниками ельдарів у боротьбі з Ворогом стали три народи людей – едайни (атани), котрі перші прибули на Захід Середзем’я та до берегів Великого Моря.
Відомо про три шлюбні союзи між ельдарами та едайнами: шлюби Берена та Лутієн, Ідріль і Туора, Арвен і Араґорна. Останній возз’єднав розрізнені тривалий час роди напівельфів, і їхню династію було відновлено.
Лутієн Тінувіель жила в Першу Епоху, і була вона донькою Короля Тінґола Сіроплащого з Доріату, а матір’ю її була Меліан, яка походила з валарських підданців. А Берен був сином Барагіра з Першого Дому Едайнів. Разом Берен і Лутієн вирвали Сильмарил із Залізної Корони Морґота[7]. Лутієн стала смертною, відтак уже не належала до ельфійського народу. Вона народила Діора, чиєю донькою була Ельвінґ, і їй перейшов Сильмарил.
Ідріль Келебріндаль була донькою Турґона, короля прихованого міста Ґондоліна[8]. А Туор був сином Гуора з Дому Гадора – Третього Дому Едайнів – саме того Дому, який здобув найбільшу славу під час воєн із Морґотом. Їхнім сином був Еарендил Мореплавець.
Еарендил одружився з Ельвінґ і з допомогою сили Сильмарила проминув Тіні[9] й дістався до Крайнього Заходу, ставши послом водночас і ельфів, і людей та прикликавши допомогу, завдяки якій Морґота було знищено. Еарендилові заборонили повертатися на смертні землі, а його корабель зі Сильмарилом на борту піднявся на небеса, щоби линути ними як зоря та символ надії для мешканців Середзем’я, котрих гнобили Великий Ворог чи його прислужники[10]. Стародавнє світло Двох Дерев Валінору збереглось, уникнувши Морґотової скверни, тільки в Сильмарилах; але два з них зникли наприкінці Першої Епохи. Детальну історію цих коштовностей і ще чимало цікавого про ельфів та людей викладено в «Сильмариліоні».
Еарендил мав двох синів: Ельроса й Ельронда – Передилів, або Напівельфів. Вони були єдиними нащадками звитяжних ватажків едайнів Першої Епохи; а після загибелі Ґіл-ґалада[11] тільки їхній рід продовжував спадкову лінію Високоельфійських Королів Середзем’я.
Наприкінці Першої Епохи валари надали Напівельфам право незворотно вибрати, до котрого з родів їм належати довіку. Ельронд вирішив залишитись ельфом і став хранителем премудрості. Відтак йому було подаровано не меншу ласку, ніж тим Високим ельфам, котрі продовжували мешкати в Середзем’ї: стомившись од смертних земель, вони, зрештою, змогли зійти на корабель у Сірих Гаванях і відплисти до Крайнього Заходу; цього не було скасовано й опісля зміни світу. Проте Ельрондовим дітям теж запропонували вибір: піти разом із ним поза кола світу або, залишившись, стати смертними й закінчити свої дні в Середзем’ї. Тож хоч якими були би підсумки Війни за Перстень, Ельронда вони так чи так обтяжували смутком[12].