Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

У похованнях ямного населення представлені кістки як великої, так і малої рогатої худоби. Кістки першої значно переважають у придніпровській зоні. Стосовно кісток коня в похованнях маємо досить мало вірогідних даних, що свідчить про незначне місце у житті ямників цієї тварини, в усякому разі вона не зайняла яскравого місця в поховальному ритуалі.

Для визначення способу життя та характеру скотарства племен ямної культури важливими є топографія та насиченість похованнями їхніх курганних могильників. Картографування курганів із похованнями показує, що їх найбільше уздовж берегів річок та балок і практично бракує у відкритих степах. Особливо показове щодо першого Дніпро-Молочанське межиріччя, де було досліджено численні кургани та курганні групи і зроблено відповідні розрахунки. За даними Ю. В. Болтрика та В. В. Отрощенка, кургани ямників споруджувалися лише в найближчій, кілометровій смузі. Кургани поблизу річкових долин використовувалися ямним населенням тривалий час. Вони поступово досипалися над впускними похованнями, утворюючи цілий ряд родових та патріархально-сімейних Могильників висотою від 3 до 5—6, іноді 8—9 м. Усе це свідчить насамперед про життя ямників у річкових долинах, де у них були, очевидно, селища або тимчасові стійбища. Але враховуючи природно-кліматичні умови та активний процес росту населення, що проявилося в значній кількості поховань ямників на широких степових просторах, можна впевнено говорити про розвинутий у них відгонний тип скотарства з рухливо-осілим способом життя та сезонним утриманням стад на пасовиську. На це вказує і поява незначної кількості курганів у глибинних степових районах. Зростання рухливих форм скотарства за ямної доби було зумовлено також зникненням з історичної арени землеробів трипільської спільності. Це спричинювало екстенсивність скотарства за рахунок розширення пасовиськ і розвиток перегінного типу скотарства, що створювало умови для становлення напівкочівництва. Цьому сприяло і розповсюдження у ямних племен колісного транспорту, який використовується і в поховальному ритуалі, тобто займає важливе місце в системі релігійно-міфологічних поглядів. Відгін, як і перегін худоби, відбувався здебільшого в напрямку течії річок, у межах земель, розподілених між окремими патріархальними громадами, родами та племенами. Оскільки вільного простору, на відміну від енеоліту, практично не існувало, переділ або розширення пасовиськ могли здійснюватися за допомогою воєнних сутичок, про що свідчать поховання, в яких у тілах померлих виявлено крем’яні вістря стріл. Щоправда, посилення войовничості у ямних племен фіксується на фінальній стадії їхнього розвитку, а типові поховання воїнів з’являються лише за ранньокатакомбної доби.