Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Незначні остеологічні матеріали верхнього шару поселення Середній Стіг (м. Запоріжжя) засвідчують наявність у господарстві стогівського населення бика, коня, вівці, кози та свині. Щоправда, вони недостатні для визначення характеру ведення господарства, оскільки всі види свійських тварин представлені 1—2 особинами, за винятком вівці та кози (загалом 9). Можна вважати, що стогівці Подніпров’я вели менш рухливий спосіб життя, ніж окремі групи більш раннього скелянського населення. По-перше, тому що вже не існувало головного економічного стимулу у відносинах із карпато-балкенськими землеробами — затухли й зникли їхні металургійні осередки, по-друге, основними стали контакти із безпосередніми сусідами в лісостеповій смузі Правобережжя — трипільськими громадами останньої чверті IV — початку III тис. до н. е., котрі на той час переживали розквіт і могли задовольняти скотарів своєю продукцією через обмін. У Подніпров’ї відомо значно більше поселень стогівської культури, ніж скелянської. Це верхній енеолітичний горизонт Стрільчої Скелі, другий шар Середнього Стогу, Кодачок та деякі інші. Важливим аргументом на користь осілості стогівців є наявність грунтових могильників (Огрінь).

Населення квітянської культури, очевидно, мало багато спільного в господарстві з племенамй неолітичної азово-дніпровської культури, зберігаючи певний консерватизм. І. Ф. Ковальова вказує на існування у цього населення жертовних поховань великої рогатої худоби. Остання, ймовірно, займала провідне місце у стаді. Відомі речі, виготовлені з грифельних кісток коня. Даних про фауністичні залишки із поселень немає, та ці останні практично і не вивчені. Щс)до південних сусідів квітянського населення — нижньомихайлівців — можна сказати, що їхнє стадо складалося здебільшого із дрібної рогатої худоби. Зокрема, остеологічні залишки з нижнього горизонту Михайлівського поселення, єдиного поки що дослідженого, дають змогу твердити, що перевага надавалася вівці та козі — 65,5 % загальної кількості особин свійських тварин, на другому місці бик — 16,3 %, потім ідуть кінь та свиня — по 7,3 %. Залишки кісток свійського бика, корови та вівці або кози зафіксовані у тризнах ряду підкурганних нижньомихайлівських поховань у Подніпров’ї та на р. Молочній[221]. Наявні свідчення про переважання у стаді нижньомихайлівського населення дрібної та великої рогатої худоби відповідали умовам життя людей на півдні степової смуги між Доном та Дунаєм, де природно-кліматичні умови сприяли розведенню насамперед овець, а на долинних річкових пасовищах випасали корів, биків та кіз.