Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Згідно з існуючими даними, енеолітична доба збігається з другою половиною атлантичного періоду голоцену (6000—4500 рр. тому), сприятливою для господарської діяльності. Саме на цей час припадає природно-кліматичний оптимум. За даними палінологів, палеоботаніків та палеогрунтознавців, він характеризувався підвищенням вологості клімату, мезофітизацією трав’яного покриву степів, розширенням площі лісів у долинах річок, більш різнобарвним, різнотравно-злаковим рослинним світом, що спричинилося до значного згладжування різниці між степом і лісостепом. Середньолипнева температура, за підрахунками К. В. Кременецького, була на 2° нижчою за сучасну, а середньосічнева, навпаки, — вищою. Опадів випадало на 120—150 мм більше, ніж тепер. На південь поширились широколистяні ліси, які росли уздовж річкових заплав, на піщаних грунтах росли соснові.

Саме цей сприятливий кліматичний період позначений становленням та початковими фазами розвитку найдавнішого пастушого господарства, засновником якого можна вважати племена скелянської культури. З ними було пов’язане перше широке освоєння степових просторів аж до Дунаю. Щоправда, воно було, на наш погляд, зумовлене не стільки суто господарчою необхідністю, тобто розширенням пасовищ, скільки потребою в торгівлі, в обміні із землеробським населенням Карпато-Балканського регіону. Зокрема, їх цікавили мідні вироби та сировина для власної металообробки. Попри можливу напружену демографічну ситуацію, спричинену перенаселенням річкових долин під час природно-кліматичного оптимуму, пастуші групи, очевидно, мали достатньо власних пасовищ. Адже перехід до певних форм рухливого скотарства не був тоді поголовним. На користь цього говорить наявність незначної кількості пам’яток. Про поселення скелянської культури відомо небагато. На Нижньому Доні це залишки IV шару поселення Роздорське, а на теренах України відповідний шар поселення Стрільча Скеля в Надпоріжжі. Даних про склад худоби також маємо мало. Визначення кісток тварин із Стрільчої Скелі здійснювалося без шарової диференціації. А даних із Роздорського взагалі бракує. Лише в Чаплинському могильнику було зроблено визначення кісток свійських тварин, знайдених у закладках або в заповненні могильних ям чотирьох поховань. За твердженням І. Г. Підоплічка, це зуби вівці або кози в трьох похованнях та тазові кістки свійського бика в одному. Про знайомство скелянського населення з конем та про його роль у їхньому житті свідчать кам’яні скіпетри, зокрема з похованням біля с. Суворове на Одещині. На них В. М. Даниленко та Д. Я. Телегін навіть убачають зображення примітивних вуздечок. Це дало їм підставу відносити появу найдавніших вершників до середини IV тис. до н. е.[219] Для доказу цієї гіпотези деякі речі трактуються як деталі вузди. Як псалії розглядаються так звані цурки — кістяні або рогові вироби у вигляді довгастих сплощених стрижнів довжиною 18—20 см та шириною 1—2,2 см з прямокутним або напівкруглим боковим виступом з отвором. Але питання появи найдавнішого вершництва досить дискусійне, що має як прихильників, так і противників. Крім того, потребує науково аргументованого вирішення проблема доместікації коня взагалі. Останні дані свідчать, що цей процес міг початися вже за часів господарювання населення маріупольської спільності на степових та лісостепових просторах від Дніпра до Волги — корінної території існування диких коней[220]. У нас немає підстав заперечувати наявність у скелянського населення прирученого коня, який використовувався насамперед для поповнення м’ясного раціону. Але важко сказати, яке місце він займав у складі стада та яке значення мало мисливство на дикого коня, оскільки бракує надійних зоологічних критеріїв розмежування обох форм. У цілому ж можна стверджувати, що у найдавнішого пастушого населення скелянської культури склалося таке стадо, яке при переважанні того чи іншого виду худоби було прикметним для степового скотарського населення протягом багатьох віків. У них з’явилися перші отари овець, коні, на вододілах і в долинах випасалася велика рогата худоба, для нагляду за якою використовувалися собаки.