Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Досить своєрідно слідство пов'язує мої чернеткові записи із записами докінченими.
Слідство пише: „28 липня 1970 року Стус написав листа ворожого змісту, використавши при цьому раніше складений ним текст „Привид бродить по Європі“. Насправді, текст „Привид бродить“ є чернеткою, і чернеткою з помилковими твердженнями, а до чернетки слідству немає діла. По-друге, спільним між обома текстами є думка про те, що „людина В. звертається в інстанцію N з конкретними пропозиціями. Людині не відповідають. Вона починає писати знову. Її знову обходять відповіддю. Тоді В. починає обурюватись. Він пише знову, але вже в різкішому тоні. Хоч різкість викликана єдиним наріканням на глухоніму інстанцію, яка зобов'язана говорити. І що ж? Людину В. викликають в іншу інстанцію і починають погрожувати, або — в гіршому разі — надовго причиняють за чоловіком високу браму““ (цитую за відісланим листом). Оце — те спільне місце, яке дає слідству змогу зробити хитрий висновок: раз повторюється одна думка, то може повторитися й інша. Насправді це логічний хід людей, які прагнуть начепити мені чужого обличчя й судити за це чуже, невластиве мені обличчя.
Отже, згадані 10 документів, що залишилися чернетковими, не можуть бути предметом звинувачення, оскільки це мої невиваженні, чернеткові, непродумані думки, що до того ж не грали жодної суспільної ролі. По-друге, спроба слідства „притягнути“ їх за вуха до відправлених мною офіційних письмових листів-звернень до Уряду є спробою несправедливою і явно з дискредитаційною метою. Саме такі „притягування“ за вуха дають слідству змогу видати бажане за дійсне, приписати мені те, чого я ніколи не говорив публічно, чого я не виважив і не продумав до кінця, що є твердженнями, з якими сам я ніяк погодитися не можу.
Таке ж пересмикування властиве й паралелі, запропонованій слідством, між листом „Кожне нормально організоване суспільство…“ і „чернеткою“ „Франція — це я…“. „Чернетку“ „Франція — це я…“ по суті вигадало саме слідство, бо об'єднало під однією назвою дві різні чернетки — одну, що починається словами „Франція — це я…“ і яка до тексту офіційного листа не має жодного відношення, і другу чернетку, що починається словами „Бо це обов'язкова умова…“. Остання чернетка є майже текстуально точною копією офіційного листа-звернення. Але до чого слідство припасовує сюди іншу чернетку, „Франція — це я…“ — відомо тільки слідству. До тексту офіційно відісланого листа вона не має жодного відношення.
Нарешті. Слідство долучає до свого розгляду чернетку „це існування є злочином“, що не має ні початку, ні кінця, а з другого боку аркуша записана чернетка вірша. Те, що чернетка не має ні початку, ні кінця, свідчить про те, що я її не зберігав (інакше б зберігся б бодай початок), що цій чернетці я не надавав жодного значення, списавши її чернетковим віршем і, певне, спаливши чи порвавши її початок.
У чернетці „Існує тільки дві форми…“ списано лише 12 з половиною рядків. Решта паперового аркуша — чиста. Зрозуміло, що мета такого „зберігання“ чернетки — вільний простір паперу, продукту людської праці, який треба економити. Отже, це зберігання не чернетки, а зберігання чистого паперу.
Мушу, нарешті, додати, що чимало своїх чернеток я палив, рвав, викидав і через це доводиться тільки співчувати слідству, яке не долучило до „справи“ їх, тих чернеток, які таки діждали свого природнього кінця, а ці, згадані 10, — потрапили йому до рук як факти „ворожої діяльности“.
У Постанові далі йдеться, що в листі „Нині зрозуміло кожному“ я зводив наклепницькі вигадки на матеріальне й духовне життя нашого народу. Я ще раз повторюю: підвищення цін, зроблене за М. Хрущова, так і залишилося. І це не наклеп. Посилення цензурного тиску на літературу — це такий „наклеп“, який відомий кожному літераторові, що активно прагне допомогти народові жити краще, щасливіше, вільніше, і невідомий літераторам, які паразитують за рахунок літератури.