Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
— в грудні 1971 року Стус на пропозицію Чорновола дав згоду брати участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатої» (дружина С. Й. Караванського);
— зберігав «Інтернаціоналізм чи русифікацію» Дзюби, «Крик з могили» Холодного, новелу «Дзвінок» Василя Захарченка;
— «У грудні 1971 року та в січні 1972 року СТУС, перебуваючи на лікуванні в санаторії „Світанок“ у м. Моршин Львівської області, в розмовах з відпочиваючими МАЦКЕВИЧЕМ П. М., КИСЛИНСЬКИМ В. В. та СИДОРОВИМ В. І. висловив антирадянські та наклепницькі судження. Викладаючи свої ворожі погляди, Стус в образливій формі висловлювався на адресу засновника Радянської держави В. І. Леніна, вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, твердив, що в країнах капіталістичного заходу нібито існують більш широкі демократичні свободи, ніж у СРСР, зводив наклепи на матеріальне становище трудящих людей нашої країни та всіляко вихваляв українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти Радянської влади, і називав їх визволителями українського народу»[645].
«Таким чином, — робив висновок Логінов, — СТУС своїми діями скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 1 КК УРСР.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 131—132 та КІ КПК УРСР,
ПОСТАНОВИВ
Раніше пред'явлене СТУСУ Василю Семеновичу обвинувачення по ст. 1871 КК УРСР змінити й притягти його по цій справі як обвинуваченого в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 КК УРСР у викладеному вище обсязі, про що йому оголосити.
Слідчий УКДБ при РМ УРСР по Київській обл. ст. лейтенант ЛОГІНОВ
„ЗГОДЕН“ Начальник слідвідділу КДБ при РМ УРСР підполковник ТУРКІН
Стус відмовився підписати постанову»[646].
Становище ускладнювалося. Якщо попередня стаття загрожувала трьома роками ув'язнення, то тепер можна було отримати сім.
Василеві ставало дедалі очевидніше, що слідство та суд — банальний фарс із визначеним наперед фіналом. І єдиною втіхою був той потік віршів, що майже кожного дня поповнювали його саморобний зшиток. 1 липня народився один із них:
Залишалося лише набувати те, що не передаси у спадок, жити в «часі творчости» й зберігати почуття гідности. Він вибрав лінію поведінки й мусить триматися її до кінця:
«Мою «злочинну діяльність» вигадали слідчі КДБ, надавши тим чи іншим літературно-художнім творам чи публіцистичним статтям невластивої їм кваліфікації, — заявив він Логінову відразу ж після ознайомлення з текстом обвинувачення, яким передбачалася зміна статті Кримінального кодексу. — Ніяких антирадянських переконань у мене не було, нема і не може бути. Так само і мети «підриву і ослаблення радянської влади» в мене ніколи не було і не могло бути. В мене була природня етична реакція проти того, що свого часу скоїли на нашій землі злочинці типу Єжова, Ягоди, Берії і т. п. Ось мої зауваження.
Слідство називає мої 14 «віршів», які насправді є лише чернетками, і чернетками дуже сировими. Вони виникали тоді, коли до мене по-бандитському ставилися ті чи інші люди, од яких залежала моя доля — моя турбота про шматок хліба, моя творчість, моє прагнення зробити добро рідному народові. Природньо, що розглядати чернетки як вірші, до того ж чернетки, настрої яких далекі од моїх сталих, успокоєних переконань, — це значить свідомо доводити автора до потрібної КДБ кондиції, зробивши із мухи слона, а із Стуса Василя — ворога. Ганьба, що в 1972 році така практика «мотивації» злочину (і злочину в величезних лапках!) ще можлива.
Це свідчить про те, що КДБ ходить учинити нову розправу над молодою українською творчою інтеліґенцією.
Розправу, здається, ще брутальнішу за попередню розправу 1965 р. Я вже не кажу про те, що до моїх чернеток, які жодної соціальної ролі не могли грати, КДБ просто не має діла. Бо це порушення найелементарніших людських прав.
645
Там само. — Арк. 272—282.
646
Там само. — Арк. 282.
647
Василь Стус. Твори. Том 2. — С. 142.