Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Він вагався, чи проникати глибше (вона б дозволила), але не наважився. Його досвід обмежувався гіпнотизуванням друзів — учнівськими вправами, веселими та час від часу страшнуватими. Але тоді будь-якої миті Корт чи Ванней могли виправити помилку, якби все пішло не так. Зараз же вчителів поряд не було, учні лишилися в школі самі. Що, як він поведе її глибше, а потім не зможе повернути назад? Йому казали, що в підсвідомості також водяться демони. І якщо спуститися до них, вони могли виплисти зі своїх печер тобі назустріч…
До всього ще й сутеніло. Залишатися тут, у діброві, на довше було безглуздо.
— Сюзен, ти мене чуєш?
— Еге ж, Роланде, я добре тебе чую.
— Гаразд. Зараз я прочитаю віршика. Поки читатиму, ти прокидатимешся. А коли закінчу, ти прокинешся повністю і пам’ятатимеш кожне слово з того, про що ми розмовляли. Розумієш?
— Еге.
— Слухай: ведмедики, пташки, рибки і зайченятка здійснять коханої мрію спочатку.
Її усмішка, коли вона повернулася до свідомості, була найпрекраснішим з усього, що він будь-коли бачив. Вона обійняла його за шию і вкрила обличчя цілунками.
— Ти, ти, ти, ти. Ти моя мрія, Роланде. Моя єдина мрія. Ти і тільки ти, навіки.
Вони знову кохалися, на березі, біля дзюркотливого струмка, обіймаючи одне одного так міцно, як тільки могли, обмінюючись диханням і живучи подихом іншого. Ти, ти, ти, ти.
Через двадцять хвилин він підсадив її на спину Феліції. Нахилившись, Сюзен взяла його обличчя в руки й міцно поцілувала.
— Коли ми знову побачимось? — спитала.
— Скоро. Але нам треба бути обережними.
— Еге ж. Обережними, як двом закоханим. Як добре, що ти розумний.
— Ми можемо переказувати щось через Шимі, та не дуже часто.
— Еге. Роланде, ти знаєш павільйон у «Зеленому серці»? Поблизу того місця, де за ясної погоди подають чай, тістечка та інше?
Він знав. Приблизно за п’ятдесят ярдів від в’язниці й міської зали зібрань на північ по Гіл-стріл розташовувалося «Зелене серце», одне з найприємніших місць для відпочинку в усьому місті — з химерними стежками, столиками під парасольками, трав’янистим павільйоном для танців і звіринцем.
— За павільйоном є кам’яна стіна, — сказала Сюзен. — Між павільйоном і звіринцем. Якщо раптом я буду тобі дуже потрібна…
— Ти завжди дуже мені потрібна.
Його серйозність викликала в неї усмішку.
— В стіні внизу є рожевуватий камінь. Ти побачиш. Змалечку ми з подружкою Емі частенько лишали під ним записки. Я зазиратиму під нього, коли буде нагода. І ти зазирай.
— Еге ж, — якщо діяти обережно, то Шимі деякий час зможе їм допомагати. І червоний камінь теж, якщо не світитися. Та якими б обачними вони не були, з часом усе одно правда вийде назовні, бо Великі мисливці за трунами вже знали про Роланда і його друзів більше, ніж хотілося Роландові. Але він хотів з нею бачитися, хай там що. Йому здавалося, він помре, якщо не буде її бачити. Й одного погляду на неї йому було досить, щоб збагнути: вона відчуває те саме.
— Особливо стережися Джонаса та інших двох, — сказав він.
— Добре. Ще один поцілунок?
Він радо її поцілував і не менш радо стягнув би з коня, щоб кохатися вчетверте… але час було взятися за розум і поводитися обачніше.
— До зустрічі, Сюзен, я кохаю тебе.
— І я тебе, Роланде. Моє серце належить тобі.
А серце в неї велике, подумав він, коли за нею зімкнулися верби. І тягар, що лежав у неї на душі, став тепер його тягарем. Він зачекав, поки вона від’їде на пристойну відстань, потім сів на Вітра і поїхав у протилежний бік, знаючи, що гра увійшла в найнебезпечнішу стадію.
Невдовзі по тому, як роз’їхалися Сюзен і Роланд, Корделія Дельгадо вийшла на ганок крамниці Гембрі, навантажена коробкою з продуктами і тривожними думками. Думки були тривожними через Сюзен, авжеж, через неї, через кого ж іще. Корделія боялася, що Сюзен щось утне до Жнив.
Проте ці думки швидко розсіялися, коли чиїсь сильні руки вихопили в неї коробку. Від несподіванки Корделія зойкнула, склала руки дашком над бровами від сонця і роздивилася Елдреда Джонаса, який стояв між тотемами Ведмедя і Черепахи та шкірився до неї. Його волосся, довге й біле (та, на думку Корделії, прекрасне), розсипалося на плечах. Серце в Корделії закалатало частіше. Вона завжди нерівно дихала до таких чоловіків, як Джонас, усміхнених і до певної міри зухвалих жартівників, але ставних і підтягнутих.
— Я налякав вас. Благаю прощення, Корделіє.
— Ні, — відказала вона, сама відчуваючи, що їй трохи забракло подиху. — Це просто сонце, таке яскраве о цій порі дня…