Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Переказуйте їй вітання.

— Добре, — але нічого переказувати вона не збиралася. Сюзен терпіти не могла мерових помічників (і дарма, вважала Корделія). Намагатися переконати її у тому, що вони симпатичні, було марною справою, адже шістнадцятирічні дівчата вважають, що їм відомо все. Вона глянула на зірку, що трохи визирала з-під Джонасового жилета. — Бачу, ви, сей Джонас, узяли на себе додаткові обов’язки в нашому недостойному містечку.

— Еге ж, я допомагаю шерифові Ейвері, — погодився він. Його тремкий голос чомусь здавався Корделії напрочуд милим. — Один з його помічників, Клайпол.

— Еге ж, Френк Клайпол.

— …випав із човна і зламав ногу. Як можна випасти з човна і зламати ногу, Корделіє?

Вона весело розсміялася (думка про те, що на них витріщаються всі без винятку мешканці Гембрі, авжеж, була хибною… але таке в неї було відчуття, і воно приємно лоскотало нерви) і сказала, що не знає.

На розі Хай-стрит і Каміно Веґа він зупинився, дивлячись на неї з таким виразом, наче дуже шкодував про це.

— Тут я маю повернути, — він передав їй коробку. — Ви впевнені, що донесете це додому? Я міг би вас провести…

— Не треба, не треба. Дякую. Дякую вам, Елдреде, — промовивши його ім’я, вона густо зашарілася від шиї до коренів волосся. Але його усмішка була винагородою за кожну краплину гарячої фарби на її обличчі. Він відсалютував їй двома пальцями і повільно, наче прогулюючись, пішов до офісу шерифа.

Корделія попрямувала додому. Коробка, яка ще на порозі крамниці здавалася такою важезною, тепер важила не більше за пір’їнку. Ця піднесеність несла Корделію близько півмилі, але коли в полі зору з’явився дім, вона знову відчула, що по боках стікає піт, а руки немилосердно болять. Слава богам, літо майже скінчилося… А хіба це не Сюзен заводила кобилу через ворота?

— Сюзен! — покликала вона, вже остаточно спустившись на землю, тож у її голосі бриніло роздратування, бо жодних інших емоцій дівчина в неї не викликала. — Допоможи мені, поки я не впустила і не побила яйця!

Сюзен відпустила Феліцію пастися на подвір’ї і підійшла до тітки. Зустрінься вони на десять хвилин раніше, Корделія б не помітила дивного вигляду дівчини. Тоді її голову повністю заполонив Елдред Джонас і думати про щось інше вона була неспроможна. Але гаряче сонце, випарувавши романтику з її голови, повернуло Корделію на землю. Тож коли Сюзен забирала в неї коробку, впоравшись із нею майже так само легко, як і Джонас, Корделія подумала, що вигляд дівчини їй не надто подобається. В ній щось змінилося. З дому вона поїхала знервована, спантеличена і на межі істерики. А тепер у її очах застиг спокійний вираз вдоволеності та щастя. Точнісінько такою була Сюзен у попередні роки. Проте цьогоріч вона перетворилася на вічно всім невдоволену істеричку. Більше нічого дивного Корделії в око не впадало, окрім хіба що…