Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— Що ми всі тут робимо? — запитав її Пітер.
— Я не знаю, що ви тут робите, — відказала жінка. — Я можу тільки сказати, що ми тут робимо.
Почуті від когось іншого, ці слова могли б видатися грубими або насмішкуватими. Але Гейз просто висловлювала щирий намір залишатися в межах того, про що вона могла говорити впевнено.
— Нехай так, — погодився Пітер. — То що ви тут робите?
— Нам зателефонували з Матері, — відповіла Гейз.
— Справді? — Йому знадобилося кілька секунд, щоб збагнути, що йдеться про Великий Нацицьник. Ніхто, крім Гейз, не називав його Мати, але інженерка вперто повторювала цю назву за першої-ліпшої нагоди, сподіваючись, що вона таки прищепиться.
— Нам сказали, що сюди прямують тварини. Ціла хмара. Чи, може, ми не розчули? Можливо, мало бути «отара»? — Гейз насупилася через таку невизначеність. — Хай там як, велика кількість тварин.
— Тварин? А що це за тварини?
— Тутешні, — відповіла Гейз, знову не виходячи за межі своїх знань.
— Я гадав, тут немає тварин!
Гейз помилково сприйняла Пітерове захоплення за недовіру.
— Я певна, що свідченням наших колег, які працюють на Матері, можна цілком довіряти, — промовила жінка. — Я не вірю, що вони вирішили так нас розіграти. Ми обговорювали такі розіграші на зібраннях і дійшли висновку, що вони контрпродуктивні й потенційно небезпечні.
Пітер кивнув, перевівши увагу на місцевість попереду. Видно було погано, не тільки через яскраве сонячне сяйво, а й через густий туман, що вирував при землі, розіславшись на сотні метрів, наче хмара примарного перекотиполя. Зір його викидав коники: здавалося, попереду, виринаючи з туману, рухаються якісь темні, нечіткі об’єкти, але за мить виявилося, що це острівці рослинності, яка скромно чіплялася корінням за грунт.
Юрмисько людей зійшло з асфальту і ступило на м’яку землю. Пітер оглянув передні ряди аміківців і зауважив, хто йшов першим. То був Станко, хлопчина з їдальні. Його довготелеса постать рухалася напрочуд зграбно; довгі руки метлялися вільно й невимушено. Зненацька Пітер збагнув, як дивно, зважаючи на обставини, що у Станка в руках немає ніякої зброї. Власне... ні в кого не було. Власне... власне кажучи, а хіба Пітер узагалі бачив пістолет, відтоді як опинився на Оазі? Невже ця громада справді живе без зброї? Невже таке може бути? Якщо це так, то це просто дивовижно... Але, з іншого боку, чи ж розумно так легковажити безпекою? Хіба не траплялося тут випадків, коли вийти без рушниці в руках було би повним божевіллям? Хто дозволив цю всезагальну вилазку людей, озброєних лише цікавістю? Чи не йдуть вони всі бува на зустріч смерті, приречені бути затоптаними або роздертими на шматки лютими звірами?
Відповідь не забарилася. Вітерець відігнав туман, перед очима постала широка смуга чистого поля, і зненацька проступила хмара, чи то отара, якихось істот, що наближалися, — штук вісімдесят-сто. Хтось із аміківців гучно видихнув, дехто загукав, хтось тихо щось забубонів — кожен відповідно до своєї вдачі. А потім залунав неминучий сміх. Тварини були завбільшки з курей. Ба навіть із курчат.
— Ну ви тільки-но подивіться на це! — протягнув, сяючи усмішкою, Станко.
Істоти здавалися напівптахами, напівссавцями. Оперення вони не мали, голий покрив їхнього тіла був рожевий і шкірястий, поцяткований сірим. Голови, схожі на качині, похитувалися влад із їхнім перехнябистим кроком. По боках звисали кволі рудиментарні крила, що трохи смикалися від руху, але загалом мляво теліпалися, наче вивернуті зі штанів кишені. Їхні тушки, округлі, наче горщики, були напрочуд тлустими, а хода — поважною і кумедною.
— Не ві-і-і-і-ірю своїм очам! — почувся голос Бі-Джи.
Пітер очима відшукав його в натовпі, але між ними було з десяток людей, і розштовхувати їх було б неввічливо.
Наче за спільною мовчазною згодою, усі спинилися, щоб не наполохати тварин. А зграя все наближалася перехильцем, очевидно не переймаючись чужопланетними глядьками. Їхні товсті тушки не сповільнювали кроку і просувалися вперед покволом, але неухильно. Здалеку було незрозуміло, скільки кінцівок під їхніми черевцями, дві чи чотири. Коли тварини підбігли ближче, виявилося, що в них чотири коротеньких ноги, м’язистих і дужих, зовсім не подібних на пташині. Лапи, схожі на ласти, були вкриті пухом, значно темнішим, ніж решта тіла, і через це здавалося, ніби тваринки взуті в черевики.