Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— Відтоді як зник Тартальйоне, — сказав він, — зрозуміти, що мурмочуть ці чуваки, не може ніхто. Ти чув стару байку про кенгуру, Пітере?
— Ні, Бі-Джи, не чув. Розкажи мені стару байку про кенгуру.
Зграя тварин уже повністю проминула їх, поступово просуваючись далі до своєї мети. Дехто з аміківців іще вдивлявся в поріділі ряди тварин, але більшість уже починала потроху повертатися на базу. Бі-Джи обхопив Пітера рукою за плечі, немовби пропонуючи іти разом.
— Колись давним-давно, — розпочав він, — жив собі один чувак, мандрівник, якого звали капітан Кук. Він шукав в океані нові-новісінькі землі, висаджувався на них і відхапував їх у чорношкірих пациків, які там жили. Ну, отож поплив він аж до Австралії. Ти знаєш, де це?
Пітер кивнув.
— Тут багато хто дупля не ріже в географії, — мовив Бі-Джи. — Особливо якщо не був у тому місці, про яке запитують. Ну, але менше з тим. Отож, капітан Кук висаджується в Австралії й бачить цих дивови-и-ижних тварин. Здорові такі, волохаті тварюки з торбою на пузі, стрибають собі довкола на двох величезних кролячих ногах, і все таке. От Кук і запитує чорношкірих пациків: «Чуваки, а як ви називаєте цих тварюк?» А пацики йому й відповідають: «Кенгуру».
Пітер гмикнув, відчуваючи, що зараз буде кумедна розв’язка.
— Через багато років якийсь тіпок вивчив мову чорношкірих пациків, і знаєш, що виявилося? «Кенгуру» означає: «Ми не січем по-твоєму, братухо!»
Бі-Джи зайшовся реготом, усе його дебеле тіло аж здригалося від нападу веселощів, доки він супроводжував пастора назад у лоно цивілізації. Пітер теж сміявся, і, тимчасом як його губи розтягувалися у правильну форму, а з горла видобувалися відповідні звуки, він зрозумів, чого Господь хоче від нього. Пітер повинен вивчити оазянську мову. І він вивчить її за всяку ціну.
20
Якщо вона це зробить, усе буде гаразд
І вони розпочали. Щільно притиснувшись, Пітер і Беа більше не бачили одне одного. Вуста їхні злилися, очі було міцно стулено, а тіла могли бути будь-чиїми тілами від створення світу.
Минуло кілька хвилин, і Пітер зовсім прокинувся. Беа була за мільярди миль від нього, а він волікся до пральної машини, тримаючи в руках зіжмакані брудні простирадла. За вікном стояв той самий сонячний пополудень, який був і тоді, коли Пітер лягав спати. Кімната, як і раніше, купалася в золотому сяйві, і здавалося, наче сам час запікся на сонці, тоді як десь далеко-далеко звідси дні й ночі його дружини мерехтіли непобачені, змінюючи одне одного.
Пітер запхав простирадла в металевий барабан пралки. Напис «БЕРЕЖІТЬ ВОДУ! МОЖЕ, ВИПРАТИ ЦЕ РУКАМИ?» трохи мучив його совість, але він досі не пригадував, щоб його сперма тхнула так сильно, і він боявся, що якби спробував відіпрати це все руками, то їдкий запах рознісся би по всій кімнаті, і, зайшовши до Пітера, його відчув би будь-хто. Наприклад, Ґрейнджер.
Пітер зачерпнув із пластикової посудини трохи мильної стружки й засипав у пралку. Стружка була м’якою, воскуватою, наче її натерли з бруска того мила, яке виготовляли ще на стародавніх миловарнях. Цей мийний засіб очевидно не був хімічного походження. Може, то був білоквіт в одному з міріадів його проявів? Пітер нахилився до посудини й принюхався, але сморід його тіла перебивав усі інші запахи. Він затріснув дверцята пральної машини і ввімкнув її.
Дивно, але протягом свого перебування серед оазян Пітер ніколи не мастурбував і нічного сім’явилиття в нього теж не траплялося. Неначе Пітерове сексуальне єство поринало у сплячку. Він залишався чоловіком, і чоловіче причандалля звисало в нього між ногами, але воно просто було там, не відіграючи жодної ролі, як мочка вуха. Лише коли Пітер повертався на аміківську базу, його сексуальність прокидалася. Так само, тільки на базі, він відчував увесь тягар самотності.
Він стояв голий біля «пострілу». Екран був холодний і темний, хоча Пітер не міг пригадати, чи вимикав прилад. Мабуть, коли він спав, той вимкнувся сам, щоб заощадити енергію. Пітер сподівався, що, перш ніж утома зморила його, він таки надіслав Беа, що він там їй писав. Усе було наче в тумані. І його слова, і її. Пітер невиразно пригадував щось про килими у вітальні, які треба було викинути. Чи, може, це було про фіранки? І щось про пацюків. Так, про пацюків: Беа пішла викинути пакет зі сміттям до вже переповненого бака (сміттєвози почали їздити нерегулярно) і перелякалася до смерті, коли звідти вистрибнув щур, ледь їй не на обличчя.