Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 159 160 161 162 163 164 165 166 167 ... 548
Перейти на страницу:

Так сталося й тоді, перед Полтавою, коли Карл поїхав на берег Ворскли, за якою були росіяни, та їздив вздовж берега, вивчаючи диспозицію супротивника. Його присутність хутко викрили, та відкрили вогонь, від якого король і не подумав рятуватись, за своєю звичкою. З ним був генерал–фельдмаршал, граф Адам Левенгаупт, людина ідеально зрівноважена та не схильна кидати дурний виклик долі. Він почав умовляти короля від’їхати на безпечну відстань, але той наче дразнив його, продовжуючи своє. Та непоправне таки сталося: одна куля, хоч і на долеті – потрапила в ногу. Поранення було не тяжке, але з найпаскудніших – у стопу. Оскільки солдати звикли, що король керує ними особито, з’являючись де потрібно, – це могло фатально вплинути на виник битви.

Ця згубна звичка ще раз підведе його, вже в останнє, людиною зрілого віку, – в Норвегії, під Фредеріксгалленом 1718.

Для Пєтра Полтава була чи не єдиною перемогою в його кар’єрі, для Карла ХII – лише окремим епізодом у бурхливому житті останнього вікінга світу. Йому часто дорікають, що він покинув Швецію у значно гіршому стані, ніж прийняв, але – йому було тільки 36 років, та він не збирався, ні замирюватися, ні помирати.

Доповнення 5. Пєтр I, цар московський, реформатор

Росйський цар Пєтр I (1672–1725) був, як і його риваль Карл ХII, високою та міцною людиною. Але, при цьому може й занадто високою, десь, кажуть, два метри, та можливо – не такою вже міцною, бо був дещо вузькоплечий, про що переконливо свідчить одяг царя, який можна на власні очі побачити у музеях.

Російський історик В. Ключевскій починає свою лекцію “Петр Великий, его наружность, привычки, образ жизни и мыслей, характер”, – багатозначними словами:

Пєтр Вєликій за своїм духовним складом був одним із тих простих людей, на яких досить поглянути, щоб їх зрозуміти.

(В. О. Ключевский, Сочинения, Москва, 1958, т. 4, с. 29)

Це трохи нагадує нам плідну думку В. В. Розанова, який десь написав, що:

Поглянеш на російську людину гострим очком… Погляне вона на тебе гострим очком… I все зрозуміло. I не треба жодних слів. Ось чого не можна з іноземцем.

(В. В. Розанов, Сочинения, Москва, 1990, с. 30)

Однак, саме з цим – “поглянути”, тут могли виникнути й проблеми. Бо, пригадаємо досить цікаве спостереження Я. Номена, автора “Записів Я. К. Номена про перебування Пєтра Великого у Нідерландах 1697/98 та 1716/17” (є російський переклад, Київ, 1904), де автор із нідерландською докладністю зібрав усе, що тільки було можливо, мало не вичерпав тему. Виявляється (такий випадок стався й у Нідерландах), цар не виносив, коли йому дивилися просто у вічі, будь–хто, навіть незнайомі. Та незмінно з цього приводу зривався до бійки.

Фахівці з етології – Н. Тінберґен, Дж. Адамсон та інші, відмічають, що вдивляння просто в очі пробуджує агресивність у людиноподібних мавп. Так, чи не належав був цар московський саме до тiєї не вистачаючої “проміжної ланки”, представників якої учені всього світу так гарячково шукали після Ч. Дарвіна?

До речі, московський цар був і скорий до биятики, нічим оті сучасні супермени з американської кіно–халтури, готові затопити до пики з нагоди і без нагоди; як тільки щось хоч трохи не так.

Перебуваючи в Полоцьку навесні 1705 та нишпорячи містом, цар потрапив, разом із невеличким супроводом, – до уніатського кляштору, де в каплиці побачив незнайомий образ. Там було чотири ченці, та він і спитав, – хто це? Один із них лагідно пояснив, що то є святий Йосафат Кунцевич, прилічений до святих за те, що був земляками царя убитий за віру. Цар кинувся був до бійки, але ченці були добрі хлопці, та добряче натовкли пики цареві з його холуями, поки трьох із них вбили, а четвертого захопили та повісили (створивши, можливо, іще одного святого).

Полоцький уніатський єпископ Кунцевич був 1622 розірваний на шматки у Вітебську на вулиці розлюченим православним натовпом. Московська пропаганда приписувала йому закриття православних церков та тортурування священників (!), які не бажали переходити до уніатства. Втім, як він міг це робити, не маючи відповідних силових структур, – якось не пояснюється.

Незрідка цитований нами історик Н. I. Костомаров – зауважив колись, ніби:

Добродуха природа невігласної російської людини за своєю якістю менше, ніж будь–чия, була схильною до нетерпності – потрібне було письменне невігластво, аби збудити в ній фанатизм.

(Н. И. Костомаров, Исторические произведения, Київ, 1989, с. 329)
1 ... 159 160 161 162 163 164 165 166 167 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)