Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
А Iван Василевський не був істориком за фахом, але був добрим журналістом. Тому й не загрібався до дрібносток, подібно до якого–небудь Костомарова, а проникав до самого сенсу подій. З Пєтром це не був єдиний напад панічного боягузтва: бували перед тим, будуть і після.
Зауважимо тут, що саме підчас Північної війни, естонці, що перебували під культурними шведами – отримали змогу познайомитись ближче зі своїми східними сусідами та майбутніми хлібодавцями. Коли якось вдалося поправити справи після погрому під Нарвою, а якийсь там воєвода Боріс Шєрємєтьєв навіть переміг шведів у 1702 під Ерасвере в Південній Естонії, – він доповідав цареві:
Худоби та естів полонили силу. Корови тепер ідуть за три алтини, вівці по дві деньгі, малі діти по деньзі, більші по одній грівнє, чотири штуки купують за алтин.
Оскільки перед тим естонців ніхто й нікому не продавав, – це мало справити на них чимале враження.
Втім, кажуть, що коли незваних прихідців стали поступово та без великого галасу вибивати естонці, – вони змушені було дещо підкоротити свій звичний работорговий гендель. Що ж, естонці – як завжди, – цілком слушно розумілися на справах: мертвий російський озброєний раб – уже нікого іншого до рабства не продасть.
Але, для війни Нарва була лише початком. Після цього Карл зайняв Курляндію, вигнавши геть саксів Авґуста II, розгромив, дослівно, з’єднані сили саксів і росіян під Ригою 1701, та повністю відновив шведські володіння на континенті. Однак, на цьому не заспокоївся, замисливши позбавити саксонського нахабу польського трону. Тут вимушений був відповідати шведському королеві сейм Польщі, представивши справу так, що Авґуст II є тільки електором саксонським, а війну почав без згоди сейму. Та й попрохали відновлення Олівського миру, а Авґуста зобов’язали убрати своїх саксів поза межі Польщі. Але, Карл цим не задовольнився, а вимагав скинення Авґуста, як польського короля.
Не домігшись цього, він розбив Авґуста з тими ж саксами і нечисленними польськими військами 1702 та зайняв більшу частину Польщі, – Торунь, Варшаву, Краків. От і прийшлося оголосити чергове безкоролiв’я та обрати новим королем польським познанського воєводу Станіслава Лещинського, який цілком задовольняв Карла. А в Польщі почалась громадянська війна. Та як не пнувся саксонський електор врятувати для себе польську корону, як не заключав із царем союз у Гродні 1705, все пішло прахом.
Карл хутко вигнав Аґуста з Польщі разом із росіянами, які тому допомагали, – розбив під Олькениками на Литві. В той же час генерал Карл Ґустав Рьоншельд розбив допоміжну саксонську армію. А Карл тим часом – окупував князівство Саксен. Було заключено мир у Альтранстаді, яким Авґуст нарешті зрікався польської корони. Росія цього акту не визнала, як не визнала й частина поляків, вірних саксонському авантюрникові.
Карл ХII 1708 звернувся проти росіян, вигнав їх із Гродна та Могілева і порядно побив під Головчиним, та не чекаючи возз’єднання з балтицькою армією графа Адама Левенгаупта, – пішов на Україну.
Зима 1708/1709 видалася надміру холодною, але й це не примусило шведського короля одягнутися до шуби: це було його незмінним правилом – у поході не одягатися тепліше за своїх солдат. Російські автори розписують морози тiєї зими, але чомусь виключно пригадуючи при цьому шведів. Країна яких – до речі, вся лежить на північ від Москви; наче росіян морози не стосувалися. Чи вони, бува, повірили у свою ж власну дурість: ніби, що людині смерть, то московитові тільки здоров’я? – схоже на те…
Шведські джерела теж пишуть про морози, але в тому контексті, що вони заважали, з їх причини було припинено військові дії. Бо, звичайно, добре одягнені шведи, ести та фіни продовжували воювати й взимку, що вельми дратувало їх супротивників; особливо, підчас отiєї Тридцятирічної війни. Можливо, що саме ця звичка й закріпила за шведами мало не все північне узбережжя, від Рюгена та по Нарву.
Потім була Полтава, чи не єдина битва, яку він програє. Вона відбудеться на Ворсклі, чи не традиційному місці порахунків між Європою та Азією. Майже там, де кунігас Вітавтас хотів 1399 протиставитись татарам хана Едиґея, та – програв. Цього разу з одного боку теж була Європа, з другого ж… що ж це було? Ні, не Європа – в жодному разі, але не був цей московський смітник і гордою Азією – в жодному разі.
Ми вже писали, що король шведів був до відчайдушності хороброю людиною. Але, на жаль, саме це доходило в ньому до хворобливості: він переживав якесь незрозуміле нам задоволення, майже насолоду, спокійно прогулюючись під кулями, що свистіли повз вуха. Така собі, справжня протилежність доблесному російському цареві, який тільки но не обробився з переляку, тікаючи з–під Нарви.